Умберто Еко - Маятник Фуко

«… а все, що відбувається у світі людей, замишляється саме там, унизу».

«Так твердить отець Кірхер?»

«Ні, він цікавиться лише природою, не більше… Але, дивна річ, друга частина цієї книги говорить про алхімію та алхіміків, і саме тут, бачите, у цьому місці, він викриває розенкройцерів. Навіщо він накидається на розенкройцерів у книзі про підземний світ? Наш єзуїт добре знав, йому було відомо, що останні тамплієри знайшли притулок у підземному царстві Аґарттхи…»

«І, вочевидь, вони все ще там,» ризикнув я.

«Вони все ще там,» сказав Салон. «Не в Аґарттсі, а в інших підземеллях. Можливо, під нами. Тепер у Мілані теж є метрополітен. Кому він був потрібен? Хто керував роботами?»

«Гадаю, інженери-спеціалісти».

«Авжеж, заплющуйте, заплющуйте очі. А тим часом у тому вашому видавництві публікуються невідомо чиї книги. Скільки євреїв серед ваших авторів?»

«Ми не питаємо авторів про їхнє походження,» сухо відповів я.

«Ви не мусите вважати мене антисемітом. Деякі з моїх найкращих друзів — євреї. Я маю на увазі певний тип євреїв…»

«Який?»

«Я знаю, який…»

«Бачите,» додав він, «я народився у Москві. Саме в Росії за моєї молодости з’явилися таємні єврейські документи, де чорним по білому було написано, що аби підкорити собі уряди, належить працювати у підпіллі. Послухайте». Він узяв невеличкий зошит, де ним від руки були записані цитати: «‘В той час усі міста матимуть залізниці метрополітену і підземні переходи: з них ми висадимо у повітря всі міста світу.’ Протоколи Мудреців Сіону, документ номер дев’ять!»

Мені спало на думку, що колекція хребтів, скринька з очима, шкури, які він натягав на арматуру, походять, можливо, з якогось табору знищення. Але ні, я мав справу зі стариганом, який з ностальгією носив у собі давні спогади про російський антисемітизм.

«Якщо я вас добре зрозумів, існує таємне товариство євреїв — куди, однак, входять тільки деякі з них — що снує якусь змову. Але чому в підземеллі?»

«Це здається мені очевидним! Якщо хтось снує змову, то снує її внизу, а не при сонячному світлі. Споконвіків це відомо усім. Панування над світом означає панування над тим, що знаходиться внизу. Над підземними течіями».

Я згадав запитання Альє у його кабінеті, а також друїдес у П’ємонті, які викликали теллюричні течії.

«Чому кельти викопували в серці землі святилища з галереями, сполученими зі священним колодязем?» продовжував Салон. «Колодязь проходив крізь радіоактивні складки, це відомо. Як побудована Ґластонбері? Хіба не на острові Авалон народився міф про Ґрааля? А хто вигадав Ґрааль, якщо не єврей?»

Знову Ґрааль, Боже милий. Але до чого тут Ґрааль, є лише один Ґрааль, це — моя Річ, яка перебуває в контакті з радіоактивними складками Ліїного лона, й зараз вона, мабуть, любо пливе собі до виходу з колодязя, а може, готується вийти, я ж тим часом стою посеред цих випханих соломою пугачів, навколо мене — сотня мертв’яків, та ще один, який вдає із себе живого.

«Усі собори були побудовані там, де стояли кельтські мегаліти. Навіщо кельти всаджували камені в ґрунт, завдаючи собі стільки труду?»

«А навіщо єгиптяни завдавали собі стільки труду, зводячи піраміди?»

«Ну ось, бачите. Антени, термометри, зонди, голки, подібні до тих голок, що їх китайські лікарі всаджують туди, де на них реагує тіло, у вузлові точки. В осереді землі є розтоплене ядро, неначе сонце, можливо, навіть справжнісіньке сонце, навколо якого обертаються різні речі на різних траєкторіях. Це орбіти теллюричних течій. Кельти знали, де вони і як їх опанувати. А Данте, Данте? Що він хоче розповісти нам своєю історією про сходження у глибину? Ви мене розумієте, мій любий друже?»'

Мені не подобалося бути його любим другом, але я продовжував слухати його. Джуліо-Джулія, мій Ребіс, сидить, наче Люцифер, в осерді Ліїного лона, але він-вона — ця Річ напевно перевернеться, шугне вгору, якимось чином вибереться назовні. Ця Річ була створена для того, щоб вийти з нутра, щоб відкритися у своїй прозорій таємниці, а не щоб увійти туди, схиливши голову, в пошуках якогось липкого секрету.