Умберто Еко - Маятник Фуко

«Тамплієрської феноменології», додав Бельбо.

Браманті засяяв: «Без сумніву. Але я забув, спершу слід дати якесь поняття про чорнокнижництво та відьомство небілих рас, ворожіння з імен, пророчу несамовитість, свідоме чудотворство, сугестію, йогу, гіпнозу, сомнамбулізм, ртутну хімію… Вронський радив брати до уваги техніки одержимців з Лудену, спазматиків із цвинтаря Сен-Медар, містичні напої, єгипетське вино, еліксир життя і арсеник [117] арсеник — (гр. arsenikon, від arsen — чоловік та nikao — вбиваю). Арсен або ж миш’як. . Щодо засади зла, — я розумію, тут ми підходимо до найделікатнішої частини майбутньої серії, — я б казав, що слід ознайомитися з таємницями Вельзевула як самого достеменного знищення і Сатани як позбавленого влади князя, Евриномія, Молоха, інкубів та суккубів. Щодо засади добра, то варто взяти небесні містерії святих Михаїла, Гавриїла та Рафаїла, а також агатодаймонів. Тоді — містерії Ісіди, Мітри, Морфея, Самофракійські та Елевсинські містерії, а також природні містерії чоловічої статі, фаллос, Дерево Життя, Ключ до Науки, Бафомет, природні містерії жіночої статі, Церера, Ктеїс, Патера, Кібела, Астарта».

Пан Ґарамон нахилився вперед і сказав з улесливою усмішкою: «Не забувайте й про гностиків…»

«Звичайно ні, хоч саме на цю тему кружляє чимало всякого малосерйозного мотлоху. У будь-якому випадку, всякий здоровий окультизм — це Гноза».

«А що я казав», промовив Ґарамон.

«І всього цього, мабуть, вистачить», сказав Бельбо помірно питальним тоном.

Браманті надув щоки, враз перетворившись із тапіра на хом’яка. «Вистачить… на початок, але лише для початківців, — даруйте мені гру слів, — для втаємничених потрібно чогось більшого. Однак уже першими п’ятдесятьма томами ви могли б зачарувати публіку з тисяч читачів, які тільки й чекають на варте довіри слово… Заінвестувавши в кілька сотень мільйонів, — я тому й прийшов до вас, докторе Ґарамон, що знаю вашу готовість до найщедріших авантюр, — та передбачивши скромний відсоток для мене, як для відповідального за серію…»

Браманті сказав задосить і втратив усяку цінність в очах Ґарамона. І справді, той попрощався з ним поспіхом, розсипаючися щедрими обіцянками. Як завжди, група консультантів муситиме уважно розглянути його пропозицію.

Коли Браманті вийшов, Бельбо зауважив, що йому варто б вийняти корок. Пан Ґарамон не знав цього виразу, і Бельбо декількома шанобливими парафразами спробував був пояснити йому, та надаремно.

«У кожному разі», сказав Ґарамон, «не будемо ускладнювати собі життя. Цей добродій сказав не більше п’яти слів, як я вже знав, що він не наш клієнт. Він ні. Але ті, про кого він говорив, автори та читачі, це зовсім інша справа. Його слова саме підтвердили ті думки, які вже кілька днів нуртують у мені. Погляньте-но сюди, панове». Й він театральним жестом вийняв із шухляди три книги.

«Ось тут три книги, видані в останні роки, і всі здобули успіх. Перша книга англійською мовою, я її не читав, але її автор — знаменитий критик. І що ж він написав? Подивіться на підзаголовок — гностичний роман . А тепер погляньте на цю книгу: на позір роман із кримінальним тлом, бестселер. І про що ж ідеться? Про гностичну церкву на околиці Турину. Ви ж знаєте, хто такі ці гностики…» Він зупинив нас знаком руки: «Не має значення, мені вистачить знати, що це щось демонічне… Знаю, знаю, може я занадто поспішаю, але я хочу говорити не так, як говорите ви, а так, як говорить Браманті. В цю хвилину я видавець, а не професор порівняльної гносеології чи чого там іще. Що ж я побачив захопливого, принадного, заманливого, скажу більше, цікавого, у словах Браманті? Цю надзвичайну спроможність пов’язати все разом, він нічого не сказав про гностиків, але цілком добре міг би згадати їх між геомантією, геровіталом та меркурійним радамесом. Чому я на цьому наголошую? Тому що тут у мене ще одна книга, яку написала одна відома журналістка і в якій розповідається про неймовірні речі, що відбуваються в Турині — в Турині, зверніть увагу, в місті, де виробляють авта, — чаклунки, чорні меси, викликання диявола — і все це для грошовитих людей, а не для бідних селян Півдня. Казобоне, Бельбо сказав мені, що ви нещодавно приїхали з Бразилії, де брали участь у сатанічних ритуалах тамтешніх дикунів… Гаразд, розкажете мені докладніше згодом, що це було, але справи воно не міняє. Наша Бразилія — тут, панове. На днях я сам зайшов до тої книгарні, як там вона називається, не має значення, — це книгарня, де шість чи сім років тому продавалися книги анархістів, революціонерів, тупамарів [118] тупамари — члени підпільної уругвайської організації «Рух за національне визволення», заснованої 1963 р. і названої так на честь Тупака Амару, вождя повстання індіянців у XVIII ст. , терористів, скажу більше, марксистів… І що ж? Як же вона перебудувалася? Почала продавати ті речі, про які говорив Браманті. Це правда, сьогодні ми живемо в епоху мішанини, і якщо ви підете в одну з католицьких книгарень, у якій колись продавався лише катехизм, нині ви там знайдете навіть переоцінку спадщини Лютера, але вони принаймні не продаватимуть книг, які б твердили, що релігія — це суцільний обман. Натомість у тих книгарнях, про які я говорю, продаються і ті автори, які в це вірять, і ті, які це ганять, аби тільки вони зачепили тему, як би то її назвати…»