Більше про це читайте в розділі «Пляж» ретророману «Церква святого Джеймса Бонда та інші вороги».
Нині – Європейська площа.
Сучасна Олександрівська лікарня. В радянські часи мала офіційну назву «14-та міська клінічна лікарня імені Жовтневої Революції», а в народі її називали просто – «Жовтнева лікарня».
Нині – вулиця Михайла Грушевського.
Нині – Маріїнський парк.
Нині – просп. Перемоги.
Нині – вул. Городецького.
Цирк Крутікова на вул. Карла Маркса (нині – вул. Городецього) проіснував із 1903-го до 1941 року. У часи нацистської окупації споруду цирку підірвали диверсійні загони НКВС, як і низку інших споруд центральної частини міста. У повоєнний період порожня земельна ділянка була забудована широкоформатним кінотеатром «Україна».
Йдеться про станцію метро «Лівобережна», котру було відкрито 1965 р. і новий житловий масив, що поступово виник навколо неї.
Мер Києва з 1947 року по 1963-й Олексій Давидов.
Нині – вулиця Архітектора Городецького.
16 лютого 1959 року Едіт Піаф після пережитої нещодавно автокатастрофи втрачає свідомість на концерті в Нью-Йорку.
Ідеться про «Казку про Військову таємницю, про Мальчиша-Кібальчиша і його тверде слово» радянського письменника А. Гайдара. Вперше казку було опубліковано 1933 року в газеті «Піонерська правда».
Слова юної королеви з п’єси-казки радянського письменника С. Маршака. Твір написано в 1942–1943 рр. для Московського художнього театру.
Вулиця виникла у середині XX ст. під назвою Нова, у 1955р. набула назву Іваново-Вознесенська. Сучасна назва – Краківська, на честь польського міста Краків, побратима Києва з 1961 р.
Газета «Радянська культура» № 99(515) від 15.12.1959.
Газета «Радянська культура» № 98 (514) від 10.12.1959.
Американський сенатор Маккарті (на честь якого назване таке явище, як «маккартизм» – протидії й боротьбі з комуністичним проникненням і шпигунством на користь СРСР, переважно в апараті влади й серед інтелектуальної еліти, в переслідуванні осіб із ліберальними переконаннями) страждав на алкоголізм і більш ніж за півтора року до закінчення своїх повноважень 2 травня 1957 року помер від гепатиту в лікарні міста Бетесда у віці 48 років.
Емоційні слова лідера СРСР М. Хрущова на засіданні Генасамблеї ООН у 1960 році англійською перекладуть буквально, й ідіоматичний вираз «показати кузькину мати», себто «пригрозити будь-кому» назавжди ввійде в історію.
Ідеться про політуху сибірську ( Pteromys volans ), або летягу звичайну – вид гризунів роду політуха ( Pteromys ) родини вивіркових( Sciuridae ). Поширена в північній частині Східної Європи і майже по всьому Сибіру.
Так перші руські поселенці називали Урал.
Телеути (самоназва тадар, байат-пачат) – малий тюркський народ у Росії, традиційне місце проживання – південь Західного Сибіру (Кемеровська область). Мова і культура телеутів тісно пов’язані з мовою і культурою алтайців, етнотериторіальною групою яких їх офіційно вважали до 1993 року.
Уважається, що назва «Іскітім» походить від етноніма «аскіштім (ашкітім, азкештім)» племінної групи степових тюрків – телеутів, котрі мешкали у цій місцині з XV ст. і в перекладі з тюркського означає «яма» або «чаша».
Так до Другої світової війни називали в приватних розмовах Труханів острів.
Театр, котрий було засновано 1920 року у Вінниці, довго мандрував із постановками різними містами України. Актори працювали майже задарма, однак із неабияким піднесенням. Це стало приводом переведення франківців 1923 року як Державного театру УРСР до столиці України – Харкова на постійній основі. А потім, улітку 1926-го, театр ім. І. Франка за рішенням уряду перевели до Києва, тоді як із Києва до Харкова переїхав театр «Березіль». З 1926 року театр працює в будівлі колишнього театру Соловцова. У 20–30-х рр. ХІХ ст. серед постановок були шедеври вітчизняної та світової класики: «Весілля Фігаро» П. Бомарше, «Пригоди бравого солдата Швейка» за Я. Гашеком, «Дон Карлос» Ф. Шиллера, «Борис Годунов» О. Пушкіна і, зокрема, «Суєта» І. Карпенка-Карого.
Читать дальше