Дарія Кононенко - Мертвяк їде на Захід

О, а це ще хто? Недороблено, чи ти сліпий? Бачиш – стіл догори ногами, я ще ніжку не упхнув, сідай де завгодно, тільки не отут. І ти хто? Бармен? Салун за десять хвилин відчиняється? Зараз, зараз! Отак! Впхнулась! Гарний салун, до речі, чистенько, оте, куди плюють, теж чистеньке, ще й блищить гарно, над стійкою малюнок з Леді Годівою висить, правда, в її коняки крива шия і шість ніг. Та шість, дивись сам: права передня, ліва передня, ліва задня, ліва середня, права середня і отут в коняки розташовані дві задніх ноги, біля хвоста.

А шериф мені ще й заплатив за стіл. Дивно. Але гроші зайвими не бувають! Продам сіру, то разом з тими грошима вистачить. Так, хто тут в нас? Таке, моргани, суміш морганів з мустангами, віслючок, мули, голів шість. Мулів я куплять не буду, а на коней подивлюся. Ось цей чалий наче нічогенький, мерин, сумирний має бути. На жеребцях хай генерал Кастер їздить! А мені треба не перед солдатами вихвалятися, а куди-небудь доїхати. З другого боку, кажуть, що чалий кінь – погана прикмета, на такому Смерть їздить. Але я хто? То Мертвяку якраз і треба таку масть. І ще досить пристойна ряба кобила, руда з білими плямами. Кого б вибрати? Кобила наче вищенька і більш сухенька, у неї в родині якісь скакові коні пробігали, швидка, мабуть, або швидша трохи. Чалий більш важкий, нижче від кобили, рихлий, ноги коротші. Але може бути витривалішим. Монетку підкинути? О, подивлюся їм на зуби. Яка коняка молодша, на таку і сяду.

А нащо ж мене кусати? Та що ж я вам зробив? Так, кобила буде чекати якогось дурнуватого, бо не можна так кусати! Сорочку подерла! Чалому, якщо зуби в нього не обпиляні, років шість-сім, шерсть блищить. Але на праву задню ногу якось не ступає на повне копито, береже. Та й підкований тільки на задні ноги. Не треба мені такого.

Так, містере, а покажіть мені іще. От того, плямистого. Теж рябий, але чорний з білим, чи білий з чорним, це як вважати. Так, на різкі рухи не кусається, сам такий міцненький, і, що мені найбільш подобається, теж кастрований. А проведіть його переді мною, отак. Ходить наче гарно, не шпортається, ніг не береже. Так, тепер на зуби подивимось. Гарно, гарно, йому теж років п’ять-сім. І скільки отакий красень коштує? В мене є тільки п’ятірка. Вісім? Ні, кінь, звісно гарний, але на ньому нема нічого, боки, круп, стегна чисті. Ви де такого узяли, містере? Я чув, що деякі конокради ставлять тавро через мокру ганчірку, припалюється тільки шерсть, а рубця на самій шкірі немає. А через деякий час шерсть відростає і тавра вже не видно. І як доведеш, що то твій кінь, а не сусідський? А ніяк! То п’ятірка, або я заберу кобилу назад. У мене ще три долари тоді залишиться. Я ж не на перегони збираюся.

Трошки нахабства, дрібочка шантажу – і у мене гарний коник! Навіть масті досить звичної, бо один свідок з десяти скаже, що білий кінь, другий – що чорний, а інші все переплутають. А хто бовкне правильно, то в мене на такі довгі язики є гарний ножик.

А це ще хто? Чи не Ден Робертс? А що він тут забув?

– Нейте? Нейт, це ти?

– Може я, а може й не я. Все залежить від того, хто мене питає.

– Я питаю, бо голос знайомий, а от…

– Пика не дуже. Та я і сам знаю, куля об каменюку зрикошетила, шматком каменю мені в око прилетіло. То хто мене питає? Ден Робертс, з яким ми охороняли диліжанси? Чи Ден Робертс, у якого попід хатою розвелися вовки?

Трошки нахабства, дрібочка шантажу – і у мене гарний коник! Навіть масті досить звичної,бо один свідок з десяти скаже, що білий кінь, другий – що чорний, а інші все переплутають. А хто бовкне правильно, то в мене на такі довгі язики є гарний ножик.

А це ще хто? Чи не Ден Робертс? А що він тут забув?

– Нейте? Нейт, це ти?

– Може я, а може й не я. Все залежить від того, хто мене питає.

– Я питаю, бо голос знайомий, а от…

– Пика не дуже. Та я і сам знаю, куля об каменюку зрикошетила, шматком каменю мені в око прилетіло. То хто мене питає? Ден Робертс, з яким ми охороняли диліжанси? Чи Ден Робертс, у якого попід хатою розвелися вовки?

– Хтось середній між тим та тим, Нейте.

– А нащо?

– Та так, зустрів знайомого. Що, не можна побалакати у такий гарний день, без дощу та спеки?

– Та можна, от тільки я тебе дуже добре знаю, Робертсе.

– Та й я тебе знаю. Ти ніколи не відповідаєш прямо.

– Таке вже у нас з тобою життя, Робертсе.

– То ти своїм оком добре бачиш, чи прибираєш тут у стайні, бо милостиню тобі ніхто не подає, а їсти треба.

– Та не скаржусь, поталанило.

– То, якщо хочеш трошки підзаробити, приходь по обіді до готелю, у дев’ятий номер. А я тобі за це дещо цікаве розповім, про вусатого та про чоловіка з трьома перснями.