Галина Горицька - Світлина Хресної Матері

Роман зі злістю згадав того недолугого листа, перехиляючи в антракті третю чарку дорогого коньяку в буфеті. Його серце стислось від болю. Може, він щось не те зрозумів з того листа? Як би йому хотілось його перечитати… Однак зробити Роман цього ніяк не міг, бо прикурив від нього цигарку і таким чином позбувся його майже відразу, такий був злий на Люсю. Гадав: «Ось зараз спалю – і край. Більше ніколи про неї не згадаю». Але ж ні… Спалити клаптик папірця виявилося набагато простіше, аніж видерти почуття зі свого серця.

Повернувшись до переповненої зали, Роман раптом відчув дивну річ. Ніби Люся тут разом з ним. Романове серце почало шалено калатати в грудях, і почуття, давно притишене новою, військовою дійсністю, таке забуте… раптом з’явилось перед ним і стало непорушно стіною, ніби проказуючи: «Диви, я є. І ти нічого не вдієш зі мною, як не крути і куди не тікай. Ось так». Він подивився на свою руку, і йому здалось, що дівчина стискає його зап’ясток цупкими пальцями і підборіддям кудись вказує. Коли юнак підсвідомо подивився в той бік, куди наполегливо вказувала Люся, йому привиділися обличчя двох немовлят, як дві краплі води схожих одне на одного… Роман запитально поглянув на образ коханої, котрий стояв перед ним, ніби вранішній туман над річкою, і вона кивнула, немов щось підтверджуючи, а потім він чітко почув її голос над вухом: «Я ж казала, що прийду. Я стримую свої обіцянки, коханий…». Горло у молодого старшини враз стисла судома, Роман сутужно намагався вдихнути в душному, переповненому «правильними» меломанами залі. Десь над ним вітав голос містера Гудмена. Той навчав молодого, нерозумного чоловіка:

Себто, пісня була про те, що кохання вічне і нема нічого більшого за любов. Однак, Роман того вже слухати не хотів: «Тре менше пити… Звукові галюцинації. Ти диви, всього три рюмашки, але ж з незвички…». Роман похитав осудливо головою і почав вибиратись крізь натовп на свіже повітря, так і не дочекавшись закінчення концерту.

В голові творилось щось неймовірне, а на серці було ще гірше. Весняний Київ палахкотів ілюмінацією, котра відбивалась в калюжах після рясного дощу, і парував ароматами трав і цвітіння. Роман підійшов до якогось химерного ліхтарного стовпа з гнутим підніжжям на розі Енгельса [5] Сучасна вул. Лютеранська. і своєї рідної вулиці Лібкнехта [6] Сучасна вул. Шовковична. і обійняв його. Потім подумав: «Господи, що я роблю? Ну от що?.. Це ж не Люся моя… Зовсім ні». Десь там, на рівні крон весняних лип, що готувались до свого цвітіння з таким нетерпінням, немов дівчина до шлюбу з коханим, літала вона і тихо шепотіла: «Я вже пішла. Я не тут, хлопчику мій. Але ти ще будеш… можеш бути щасливим». Однак, на жаль, Роман вже того не чув. Він іще раз доторкнувся лобом до вологого, холодного металу ліхтаря і поплентався до батьківської хати, немов не додому, а на гільйотину. За кілька тижнів мало розпочатися гаряче літо тисяча дев’ятсот шістдесят другого року.

Зі світлини за морськими офіцерами благосно спостерігала жінка. Здавалось, вона ледь посміхається своїми очима кольору бурхливого нічного океану, а Михайлу Сергійовичу ввижалося, що ті очі немов би з закарпатського бурштину виготовлено – для нього вони були жовто-гарячими, тигриними, немов лава. Свою єдину ваду – набуту ще за часів Другої світової війни дейтеранопію [7] Дейтеранопія характерна для 1 % людей. Це форма часткової кольорової сліпоти (різновид дальтонізму), що характеризується зниженою чутливістю до деяких кольорів, в основному зелених відтінків. , командир п’ятої БЧ [8] БЧ («бече») – поняття з основ корабельної організації, поряд зі службою, основний організаційний підрозділ екіпажу кораблів радянського військово-морського флоту, у віданні якого зосереджені бойові і технічні засоби з певного виду озброєння або обладнання, призначені для виконання певних завдань в бою або повсякденному житті. БЧ-1 – штурманська; БЧ-2 – ракетна, або ракетно-артилерійська, або артилерійська (в залежності від складу озброєння корабля); БЧ-3 – мінно-торпедна; БЧ-4 – зв’язку; БЧ-5 – електромеханічна; БЧ-6 – авіаційна; БЧ-7 – радіотехнічна (управління). субмарини класу «Фокстрот» приховував люто, з таким самим остервенінням, з яким тигриця з жовто-гарячими очима, які ввижались офіцеру, оберігає своїх тигренят.