Андрій Курков - Самсон і Надія

Тут із коридору чемний у двері стук почувся.

Проходячи до виходу, зауважив Самсон, що гвинтівок під стіною немає.

Відчинив незамкнені двері.

– Ось, усім мешканцям сказали «указівку» роздати, – сунула йому в руки вдова двірника жовтуватий папірець. – А ще сьогодні суботник для обов’язкового прибирання з вулиць сміттєвих заметів! О десятій ранку.

Новина про суботник не могла затьмарити гарного, сонячного настрою. Але ось «указівка», надрукована з економією друкарської фарби, змусила задуматися.

«Громадяни жителі, з 22-го березня цього року по місту Києву буде проводитися реквізиція зайвих меблів для облаштовування радянських установ. Реквізиція буде проводитися червоноармійцями і представниками губвиконкому в присутності уповноважених будинкового комітету. Замість меблів буде виданий документ, який підтвердить список реквізованного з печаткою і підписом.

Не підлягають реквізиції необхідні для проживания меблі з розрахунку: стілець і ліжко на кожного члена сім'ї або мешканця, одна шафа, один обідній і один письмовий стіл на сім'ю. Кухонні меблі, не згадані вище, реквізиції не підлягають.

Голова губвиконкому, факсимільний підпис, печать».

Перечитавши «указівку» двічі, Самсон вирішив провідати письмовий стіл батька та обережно увійшов до кабінету. Червоноармійців уже не було, але матраци з постільною білизною скособочено лежали на підлозі, та й речі їхні так само тут валялися. І запах їхній стояв непорушно, як стовп, – дивна суміш із затхлості, тютюнового диму та машинного чи збройового мастила.

Насамперед Самсон перевірив верхню шухляду столу. Бляшанка лежала на місці, як й інші папери та їхній сімейний паспорт. У нижній шухляді панував колишній порядок – німецький тримач олівців ліворуч, оплачені старі рахунки поряд із ним, несплачені старі рахунки правіше.

Витягнув Самсон несплачені рахунки, погортав. Усі вони стосувалися 1917 року. Тут і від київського водогону, і від електростанції, і від магазину мінеральних вод, який давно закрився, і за окуляри з кістяною оправою, і від аптекаря за живильну мазь для п’ят…

Поклав він рахунки на місце, витягнув із глибини столу пляшечку з маззю «Лаинъ». Батько нею лікував екземи на ногах. Покрутив у руках, поклав назад і шухляду засунув.

Нахилився над столом, відчинив вікно, бажаючи вивітрити трохи червоноармійський дух. До батьківського кабінету ввірвався гучний і балакучий вуличний гамір, незвичний для суботи. По той бік Жилянської двоє літніх добре одягнених чоловіків намагалися відколювати від їхнього сміттєвого замету краї – один лопатою, а другий – короткуватим ломом.

«Суботник!» – згадав Самсон і причинив вікно, але не повністю, щоб кабінет і вулиця могли обмінятися повітрям.

Убравшись у найнепоказніший одяг, він спустився вниз, де сусід Овецький якраз отримував від вдови двірника великий важкий лом.

Самсону дісталася вугільна лопата, не надто зручна для розбивання заметів. Але вибору не було. По всій Жилянській стояв весняний гамір. Сонце на подив непохитно трималося на небі та підточувало своїми променями мерзлі замети. По бруківці проїздили то автомобілі, то екіпажі та вози. Візники матюкалися, коли під копита їхніх коней летіли шматки брудного льоду та чорного снігу. Мороз, що раніше зберігав замерзлий сморід безладно перезимованого міста, відступав, а значить повітря наповнювалося сміттєвим смородом. Але наповнювалося ним воно повільно, і люди встигали звикати до запахів кислого квасу та торішньої цвілі, а потім і до інших запахів, і жоден із долучених до повітря запахів не змушував городянок занудьгувати за трояндами на дачі та перекинуті пудреницями. Вони також старанно дробили замети біля своїх будинків і, здається, навіть раділи можливостими вихідної, суботньої фізичної праці, яку вже оголошувано кілька разів «святковою», хоча Самсону так і не вдалося для себе визначити, чи може фізична праця бути святковою і, якщо може, то як її треба правильно святкувати?

За п’ятдесят аршинів у напрямку Кузнецької біля чималого замету працювали кілька жінок, і ось вони працювали дійсно святково, майже пританцьовуючи. Самсон поглядав у їхній бік щоразу, коли долинали до нього крізь інший, ближчий шум, веселі, завзяті голоси.

Іноді повз них проходили червоноармійські патрулі, які зупинялися ненадовго біля кожного розбираного замету, оглядали учасників суботника, між собою крізь вуса та чорні зуби коментували або жартували, про що говорив іноді сонячний, а іноді й зловтішний блиск у їхніх очах. При появі патрулів суботник, звичайно, прискорювався, і навіть слабосилий сусід Овецький, якому за статурою належало б тримати в руці скоріше віник, ніж лом, приступав до розбивання замету з новими силами.