Андрій Курков - Самсон і Надія

Страшні передчуття, однак, не повернули Самсона назад, переміг він їх і постукав у двері ввічливо, як годиться.

Літня прислуга лікаря впустила візитера відразу. Вигляд у неї був поганенький, бліда обличчям, а навколо очей мала темні кола, що свідчили про безсонні ночі.

– Ага, – зрадів, побачивши Самсона, лікар. – Не забули! Ну проходьте, проходьте! Тут поки що Тонечка прибирає.

Прислуга дійсно почала підмітати з підлоги розбите скло. Сам Ватрухін одягнений був у домашній теплий халат, але на плечах і на грудях до халата причепилася тирса і якесь інше теслярське сміття.

– У мене тут уночі неприємна пригода сталася, – заговорив лікар Ватрухін, почавши обтрушувати халат, на який сам, здавалося, звернув увагу тільки зараз – завдяки пильному погляду Самсона. – Увірвалися до будинку два солдати, з ліжка підняли! Один кричав: «Лікуй!» і гвинтівку наставляв. Виявилося, що він своєму товаришеві під час політичної суперечки око багнетом виколов! А тут моя вивіска, як на зло! І він цього бідолаху з оком, яке витекло, до мене штовхає! І кричить: «Лікуй, сволото!» Я ж йому намагаюся пояснити, що лікувати ж уже нема чого! Але потім повів до кабінету, обробив рану, той волає, цей багнетом мене в бік поколює, квапить. Я пояснюю, що тут уже все, тільки треба стежити, щоб сепсису не було, у сухості очну ямку тримати. А він мені продовжує: «Лікуй, а то я тебе вилікую!» А в медичній шафі, як на зло, очний протез лежав, декоративно-рекламний. На згадку про покійного товариша-протезиста. Цей солдат із гвинтівкою багнетом скло в шафі розбив, схопив око й мені тицяє: «Вставляй йому! Рятуй мого товариша!» Я йому пояснюю, що очі роблять за розміром і після того, як очниця заживе. Словом, забрав він очний протез, у кишеню шинелі запхав і пообіцяв повернутися та каменя на камені не залишити. Повів свого товариша. Я тоді двох двірників із сусідніх будинків підняв, скинули ми втрьох із будинку вивіску, і взяли двірники її в оплату праці для розпалювання! Ну гаразд, я вже відсапався від цих неприємностей. Тільки замок дверей пошкодили ще, треба полагодити. Показуйте ваші очі!

Звільнив лікар рогівку ока Самсона від чужорідної частинки, саму сітківку гарненько оглянув.

– Ну тепер червоного вам менше бачиться? – запитав.

– Менше, – відповів Самсон.

– А бинт ви так і не прали! – похитав головою лікар. – Я ж не можу вам більше новий пов’язувати – медичної користі він вам більше не несе!

– Та нічого, я двірничку попрошу, вона випере, – відповів Самсон. – Усе часу не було. Думав на роботу влаштуватися, тільки поки що не знайшов.

– На роботу? До них? – невпевнено спитав Ватрухін. Але потім голос його трохи пом’якшав. – А може, і треба! Кажуть, що працювати у них легше, ніж за царя. Ніхто нікого не експлуатує. Ніхто над головою не стоїть і не перевіряє. Зарплата, картки, талони… Я теж думав у клініку влаштуватися, в Олександрівську. Прийшов, а там двадцятирічний студент мені каже, що медицина тепер безкоштовна, а значить, і лікар мусить без зарплати лікувати. Мовляв, лікарі достатньо за царя заробили! Я що – громадянин ворожого класу, третьої категорії, півфунта хліба всього належить! А мали другу категорію дати, я ж не купець! Але ж ні, виявилося, що експлуататор! Прислугу маю. А я ж їй казав: «Ідіть, Тонечко, ви вільні! Настав ваш час!» А вона мені: «Ні, Миколо Миколайовичу, куди я піду? Нíкуди мені! Я у вас залишуся!» Ех, хоча б лад у місті навели! Бандитів би та солдатів прибрали, і то вже легше жилося б!

Лікар зітхнув. Згадана Тонечка тут же в дверях кабінету з’явилася, повернулася після того, як прибране з підлоги бите скло винесла.

– Я вам чаю заварю, – сказала твердо.

– Зроби, зроби! – погодився лікар. – Чай – це ті ліки, в яких побічних дій не буває!

У ніч на суботу шепіт червоноармійців Самсона не турбував. Почув він тільки скаргу Федора на те, що він за мамою сумує і що без його селянських рук мамі з землею не впоратися.

Ну а вранці через брудне віконце до спальні сонце заглянуло, підкресливши своїми променями і те, що шибки брудні, і загальний безлад, за який батьки, якби були живі, вишпетили б Самсона по повній. Жваво й радісно закаркали надворі дзвінкі київські ворони.

Вийшовши до вітальні, Самсон подумав, що червоноармійці ще сплять, бо було тихо. Взяв у комірчині віник із совком, підмів спальню.