– Вам кого? – Голос старого тремтів високими нотками.
– Бабукіна Олександра.
– Олександр Валентинович на службі. Він буде близько сьомої!
– Так? – Самсон зрадів. – Тоді я його почекаю.
– Чекайте, звичайно! Ось там! – Із дверей висунулася рука й провела напрямок ліворуч. – На розі Чеховського провулку радянська їдальня є. Там топлять!
Радянських їдалень по центру міста відкрилося вже штук п’ятнадцять. Про це Самсон від удови двірника знав. Як і те, що годували там держслужбовців із особливими талонами і що до цих обідніх талонів хліб не входив.
Усередині його зустрів апетитний запах трохи підгорілої пшоняної каші. Він обережно підійшов до куховарки, що стояла по інший бік від столу видачі.
– Ви без талонів годуєте? – запитав.
– Ви за списком губвиконкому? – запитала вона й почала шукати очима щось під столом видачі, мабуть, цей список.
– Ні, я так, просто зголоднів.
Вона глянула на приміщення їдальні, у якому в цей час тільки одна жінка голосно їла суп.
– Добре, – зітхнувши, тихо сказала. – Пшоняна каша з підливою і чай. Шість п’ятдесят.
– Це якими? – обережно поцікавився Самсон.
– А які у вас є?
– «Керенки».
– Тоді двадцять, – перейшла вона на шепіт.
Пшоняну кашу з густою коричневою підливою жувалася важко, але вона виявилася смачною. На кінчику ручки ложки з дивного сірого і легкого металу, може, з нечистого алюмінію, була видавлена п’ятикутна зірка. Вона весь час відволікала Самсона від їжі, йому хотілося її розгледіти. Та й рука, яка звикла до важкого та благородного столового начиння, тримала ложку невпевнено, навіть поблажливо. А до цього ще додавалося відчуття, що в ложки свій кислувато-іржавий присмак, який залишався на губах після кожного її дотику. Присмак Самсон запивав чаєм. Чай своєю солодкістю допомагав пропихати кашу глибше в глотку, у горло, у стравохід. У міру спустошення тарілки з синім написом по краю «Советская столовая» шлунок Самсона наповнювався вагою і спокоєм. Думки поступово відходили від їжі й починали «задивлятися» на інші теми. Згадалася Надія, яка спочатку, перед зустріччю, уявлялася йому тендітною, тонкою, легкою. Після зустрічі, яка перевернула це уявлення на протилежне, розчарування не настало. В її спортивній тілистості й навіть у тому, як на ній насилу застібався чорний каракулевий кожушок, у всьому цьому ввижалася йому неймовірна, майже акробатична стійкість до повсякденного життя, що втратило цю стійкість, та до його викликів і проблем.
«Як же тепер я їй кімнату дам, якщо до мене червоноармійці вселилися? – замислився Самсон не без гіркоти. – Може, переведуть їх куди незабаром? Не може ж армія по квартирах громадян жити!»
Сашко Бабукін зустрів його з підозрою, але до квартири впустив. Звичайно, після двох революцій 1917-го і після кривавого 1918-го кожен чоловік, який зустрічав знайомого, навіть друга, якого останні два роки не бачив, не без страшних передчуттів розпитував, що той робив у цей час смути й крові.
– Ти ж усе там живеш? На Жилянській? – запитав Бабукін обережно, поправляючи опущені вниз тонкі кінчики вусів, відрощених якось по-особливому, не так, як він їх раніше носив. Раніше вони тонкими гострими китицями обабіч носа трохи вгору дивилися.
– Так, там же, – Самсон присів на запропонований стілець біля шахового столика. – Тільки тепер сам. Батька недавно вбили, а мама з Вірочкою від легеневої інфекції померли.
– Горе ж яке!.. – задумливо мовив Бабукін і пожував товсті губи.
Сам він зберіг дебелість тіла, незважаючи на продовольчі кризи, які з дивовижною регулярністю змінювали одна одну назвами, але не змістом. Хлібна криза була змінена молочною й масляною, та була змінена м’ясною, м’ясна – круп’яною і знову хлібною.
– А до тебе на постій нікого нова влада не привела? – озирнувся поглядом по широкій вітальні Самсон, зупинивши свою увагу на високому підлоговому годиннику, час на якому не міг відповідати дійсному.
– Ні, Радомицький уберіг від цього. Видав охоронну грамоту, що звільняє від реквізицій, мобілізацій тощо!
Самсон, почувши прізвище ще одного з колишніх товаришів, підвів голову, з цікавістю у вічі Сашкові Бабукіну подивився, ніби прохаючи про продовження.
– Він же тепер начальник на залізниці! – додав господар квартири. – А залізничники, вони від усього поганого звільнені!
Читать дальше