Андрій Курков - Самсон і Надія

Умиваючись, Самсон одягнувся. Спустився на перший поверх, постукав до вдови.

Вона вже не спала, зустріла на порозі з гасовою лампою в руці, але до квартири не пустила.

– Вони сказали, що до мене заселяться! – поскаржився Самсон.

– Ну а що я можу, – зітхнула вона. – Може, у вашого татуся друзі які залишилися, що допомогти можуть?!

– Гаразд, вибачте! – Самсон розвернувся, ступив на першу сходинку, вона жалібно скрипнула.

Як тільки повернувся до квартири, дали електрику. Під стіною в коридорі стояли три військові ящики без замків. Він підняв кришку ближнього. Зверху лежала оксамитова портьєра. Самсон підняв її край і побачив срібний свічник, дерев’яні колодки для взуття, шевський молоток, коробку фотоапарата…

Згадав про «папірець», отриманий від низенького червоноармійця. Прочитав: «Цим підтверджую, що червоноармійці Цвігун Антон і Бравада Федір призначаються на постій за адресою Жилянська, 24, квартира 3. Пожильці квартири зобов'язані їх годувати і забезпечити трьома змінами нижньої білизни, не рахуючи двох змін білизни постільної». Наприкінці: «Комісар» і нерозбірливий підпис, а поверх нього змащена печатка.

Самсон зовсім знітився. «Чим же я їх годуватиму?» – задався він питанням.

Перерахував «керенки», «думки» і карбованці, що залишалися в квартирі, знайшов іще кілька царських банкнот і монет. Царські, звичайно, у Києві вже давненько не брали, але хто його знає, денікінці ж недалеко і, за чутками, наступають! А сам Денікін – людина царська, якщо вони переможуть, то й гроші з двоголовими орлами повернуть. Царські банкноти залишалися найбільшими та найкрасивішими. І хрустіли в руках так, що віддавалися в голові хрустінням свіжого яблука на зубах. «Керенки» та карбованці не хрустіли взагалі. І розміром більше говорили про кризу в паперовій справі, ніж про свою платіжну спроможність. Хоча й про платіжну спроможність теж могли розміром розповісти, якщо порахувати, скільки штук карбованців або «керенок» може на одній царській троячці або навіть «катеринці» поміститися!

«А може, треба на роботу влаштуватися? – замислився тут Самсон, розуміючи, що грошей надовго не вистачить, і згадавши, як Надія про свою службу розповідала. – Адже вона службою не обтяжується, подобається їй бути корисною, а ще й зарплату державну отримувати! І картки на хліб по першій категорії, а не по третій!»

Захотілося Самсону з кимось із тих, хто до нової влади пристосувався, порадитися. Лікар Ватрухін для поради не підходив. Було зрозуміло, що він від усього нового ховається. З тих, із ким Самсон разом навчався, тільки Бабукін горів революцією, а не потягом до знань. Треба до нього на Столипінську сходити! Він, як людина, якій Самсон завжди в борг давав, давню дружбу згадає й допомогу надасть!

Окрилений своїм рішенням, Самсон поснідав вівсянкою з комірчини запасів, випив чаю, упаковка якого, куплена нещодавно за сто «керенських», своїми слонами кликала до Індії.

Як стемніло, зібрався він було на вихід, але тут прийшли два червоноармійці, яких комісар із нерозбірливим підписом визначив Самсону на постій.

– А я йти збирався, – пробурмотів він розгублено, коли вони зі стуком поставили свої гвинтівки в коридорі прикладами вниз.

– Та йдіть, ідіть! Нам то що! – махнув рукою високий.

– Ви ж, напевно, Федір? – припустив Самсон, згадавши імена на папірці.

– Нє, я Антон, а Федір – він! – Високий тицьнув пальцем на напарника.

Від їхніх знятих шинелей піднялася в коридорі хвиля нового пітного запаху.

– Ні, давайте я вам спочатку визначу місце, – запропонував Самсон, подумавши, що вони можуть самовільно його спальню зайняти.

– А чого нам визначати? Ми вже визначили! Будемо жити в кімнатці, у тій, де по стінах рахівниці висять! – сказав Антон. – Нам багато місця не треба, обмежувати вас не хочемо!

Самсон кивнув.

– Тоді я піду? – запитав.

– Ідіть-ідіть, ви ж тут господар! Тільки ключ залиште! А ми, якщо підемо куди, двері замикати не будемо! – додав низькорослий Федір.

У триповерховому будинку на Столипінській двері парадного були намертво зачинені, і ніхто на чемний стукіт Самсона не відгукувався. Тоді, розсердившись, затарабанив він по цих дверях обома кулаками. І подумав у цю мить, що саме так тарабанили в його двері червоноармійці, які тепер і кабінет батька займуть! Зупинився. Хотів було вже розвернутись, але тут двері лякливо прочинилися, і в отворі старече обличчя з таким же переляканим розкритим ротом з’явилося.