Богдан Коломийчук - Богдан Коломійчук. Готель Велика Пруссія

Лютке знав, що рано чи пізно черга дійде і до Анни Каліш, тому вирішив її попередити. Проте на той час за поліцейським вже стежили. Ніцпон вирішив прибрати його, але, як завжди, облаштував усе так, ніби винен Дємідов. Власне, це й збило мене з пантелику на самому початку. Той граф, звісно, психопат і негідник, але винен не у всьому.

Якусь мить вони йшли мовчки, а тоді Самковський промовив:

— Я перевірю, чи можна купити на сьогодні квитки до Львова.

— Спочатку пообідаємо як слід, — заперечив комісар, — мандрівка натще — це подорож колами пекла.

З вікна «Атлясу» [52] Одна з найстаріших львівських кав’ярень, що існує дотепер. було видно чималий шмат Площі Ринок, замерзлий фонтан із вкритою снігом фігурою Адоніса, кут міської ратуші й гарний ряд кам’яниць. Пробило тільки восьму ранку, і з відвідувачів у кав’ярні був лише Вістович та ще один чоловік за кілька столиків від нього. Комісар знав його, знав, що той от-от встане й підсяде до нього, під претекстом пропозиції зіграти партію в шахи.

Вістович поспішив дочитати останню шпальту берлінської «Die Post», свіжий номер якої потрапляв до Львова з тижневим запізненням. Серед театральних новин повідомлялося, що зіркову актрису столичного Шаушпільгауза, Анну Каліш, яка виїхала близько місяця тому з Берліна, прийнято до «Лобе-Театру» [53] Неіснуючий тепер театр у Вроцлаві, тодішньому Бреслау. у Бреслау. І що цього сезону глядачі матимуть нагоду побачити її в ролі шекспірівської леді Макбет.

Чоловік із шахівницею справді підійшов, щойно Вістович відклав газету.

— Дозволите? — запитав він.

— Нащо ставити питання, на які знаєте відповідь, пане Редлю? — відповів комісар.

Полковник хмикнув і вмостився навпроти. Якусь хвилину вони мовчки розставляли на дошці фігури. Краєм ока Вістович зауважив, що за вікном здійнялася хурделиця, і з усього ряду будинків можна було вирізнити тільки Чорну кам’яницю.

— Ваші білі, — запропонував Редль.

— Як скажете.

Повернувши дошку потрібним боком, комісар Вістович зробив свій перший хід пішаком і одразу ж запитав:

— Чи відомо вам, як склалася доля позенських змовників?

— Суд над Вінкелем ще триває, але шансів уникнути смертної кари в нього майже немає, — відповів той, — доля Ніцпона складається схожим чином. Полковника понизили в званні й спровадили на пенсію... Те саме з фон Гарпе. Уникнув покарання тільки Еберт, але це справедливо. З усіх тих пройдисвітів він таки був найчесніший.

Полковник вибудовував на шахівниці щось на зразок індійського захисту, віддаючи білим центр і наступаючи з флангів.

— А як справи у вас, комісаре? Ладнаєте з шефом?

— Знову обіцяють підвищення. Адже я таки розплутав ту справу.

Редль засміявся.

— Забудьте про підвищення... Не в поліції.

Відвівши погляд від шахівниці, він пильно глянув на шахового опонента.

— Що ви маєте на увазі? — перепитав комісар.

— Цього разу, пане Вістовичу, я мушу визнати, що Evidezbüro впіймало облизня. Шпигунську лінію, яка об’єднала Північне море, Берлін, Позен і Лемберг, фактично викрила поліція. Мої ґратуляції. Але сталося це, як ви знаєте, лише тому, що Шехтель первинно приховав інформацію. З ним ще буде розмова на найвищому рівні. Він хотів уваги Відня, тож він її матиме... — сказав полковник. — Але зазвичай, пане Вістовичу, домінує саме контррозвідка. І нам потрібні такі люди, як ви.

Комісар знову подивився у вікно.

— Гляньте, яка там краса, — запалюючи цигарку, промовив він.

Редль хвилину помовчав, мовби також милуючись снігопадом.

— Гаразд. Я запам’ятав нашу партію. Дограємо наступного разу, — підводячись, сказав він.

Він одягнув пальто й капелюха і вийшов з кав’ярні, зникнувши в розкішній заметілі.

Тієї ж мить наблизився кельнер і подав комісару складену записку. Розгорнувши, той упізнав почерк Бейли. «Що ви робите сьогодні ввечері, комісаре Вістовичу? P.S. І що робите решту свого життя?..»

Львів,

лютий , 2019 року

Міська дільниця в Познані, тодішньому Позені.

Старий Ринок, центральна частина міста.

Вулиця в Познані.

Рідному місті (нім.).

Земля до землі, попіл до попелу, порох до пороху (нім.).