Богдан Коломийчук - Богдан Коломійчук. Готель Велика Пруссія

Комісар несподівано скочив на ноги і одним вправним рухом висмикнув цигарку просто в Ніцпона з рота. Сірник так і лишився горіти в того в руці.

— Що в біса ви робите? — вигукнув фабрикант.

Двоє інших також здивовано вибалушили очі.

— Самковський, чи можна вашого кишенькового ножа? — запитав Вістович.

Той мовчки кивнув і, пхнувши руку в кишеню піджака, дістав звідти свій «Solingen» [51] Марка німецьких складаних ножів. . Комісар виклав з руків’я потьмяніле від часу лезо й обережно добув з цигарки увесь тютюн. Коли вона лишилася всередині порожньою, дуже обережно розрізав і розгорнув скручений цигарковий папір. Якусь мить він розглядав його, а тоді показав спочатку приголомшеному ад’юнктові, а потім Фішеру. Увесь невеликий листок виявився вщерть списаний дрібним шрифтом. Обличчя комісара сяяло від задоволення.

— Що це, чорт забирай? — видихнув Фішер.

— Передайте Самковському. Нехай уважно роздивиться.

Ад’юнкт узяв папірець і підставив його ближче до світла.

— Впізнаєте? — запитав Вістович.

— Щоб я пропав... — вражено сказав той, а тоді, читаючи, пробурмотів: «5 000 Rothschild... Август 16... 8000 Havana...». Це те саме, що розшифрували для нас у Празі! — вигукнув він.

— Що ж, тепер ви бачите, звідки наш «телеграфіст» на вулиці святого Антонія отримував інформацію.

— Так, але... Що це все означає?

— Якщо відкинути прямий здогад про контрабанду, то єдина інформація, яка цікавить росіян, — це військові кораблі, — сказав комісар. — Якщо в цих повідомленнях, які надходили з Позена до Лемберга, ви заміните слово «Rothschild», скажімо, на «лінкор», «Havana» на «крейсер», а «Coronas» на «броненосець», то замість сигар отримаєте інформацію про чисельність кайзерського воєнного флоту... Що ж до скорочень «Отпр.» та «Получ.», то тут ідеться про їхнє прибуття або відправку.

— Але тут мова про тисячі! — здивувався Фішер.

— Просто закресліть нулі, — нетерпляче відмахнувся Вістович, — тоді все виглядатиме правдоподібно.

— Що ж... Маєте рацію... А як щодо цих дат? Це справді дати?

— Звісно, ні. Я живу в цілковито сухопутному місті, де навіть єдину річку замуровано в бетон, проте смію припустити, що назва місяця відповідає певному порту. Наприклад, «Август», тобто серпень, у наших шпигунів відповідав Вільгельмсгафену.

— Тоді число — це може бути глибина? — радісно сказав Фішер.

— Думаю, так...

— Тобто в одному з повідомлень ідеться, наприклад, про те, що в порту Вільгельмсгафен, глибина вод якого — 15 метрів, стоять зараз 5 лінкорів та 8 крейсерів... Ах, чорт забирай!

— Що ж, пане Фішере, вивчайте матеріали, а нам із Самковським уже час іти.

Вістович одягнув капелюха і застебнув плащ. Тоді ще раз глянув на Вальдемара Ніцпона.

— Зізнатися, я вражений, — несподівано сказав той і криво всміхнувся.

— Я також, — не без поваги відповів комісар, — ви були достойним супротивником.

— Пане Вістовичу, — стримав його Фішер, — ви ще залишитесь у Позені?

— Якщо ви мене про це запитуєте, значить, я маю вибір, — відповів той, — а маючи вибір, я б волів якнайшвидше повернутися до Лемберга.

— Гаразд. Не смію затримувати.

— Чи нашу з вами справу завершено? — комісар зробив наголос, нагадуючи йому про нещодавню розмову в його помешканні на Паулікірхштрассе.

— Цілковито.

— Тоді прощавайте.

— Прощавайте. Хоч я переконаний, що це наша не остання зустріч.

— Сподіваюсь, що остання.

Вістович і Самковський вийшли з готелю і далі вже неквапно вирушили вулицею у бік Кайзерської дільниці. Вперше за останні дні визирнуло сонце і приємно лоскотало обличчя перехожих, сповільнюючи їм крок.

— Ви не розповіли про ще два убивства, які, як мені здається, також на сумлінні цього Ніцпона, — зауважив Самковський.

— Не хотілося розкривати всього Фішеру. Нехай також трохи попрацює мізками, — сказав комісар, — Втім, не так важко здогадатися, що вогненною гидотою Тойфеля напоїв саме Ніцпон, а не Дємідов. Хоч графу це, звісно, було на руку через їхні спільні махінації зі спадком самогубців.

— А як щодо поліцейського з Кріпо?

— Той Лютке був зовсім не дурнем. Не дарма вважався ледь не найкращим берлінським слідчим. Він, як і я, спершу натрапив на це бісове «Братство полум’я», а потім і на змовників. Думаю, якимось чином йому до рук навіть потрапив список усіх адептів братства. Серед них, до слова, було й прізвище моєї дружини. Особи доволі відомої у столиці... Поліцейський бачив, що багато публічних осіб гинуть за жахливих обставин. У вогні. Здебільшого причиною смерті було самоспалення або «випадкова» пожежа. Дємідов насправді хотів, щоб вмирали саме люди відомі, знані. Таким чином про їхню загибель дізнавалася ширша аудиторія. Можна назвати це марнославством, якщо хочете.