Богдан Коломийчук - Богдан Коломійчук. Готель Велика Пруссія

— Чорта з два я візьму кинджал назад, — буркнув той. — Але поясніть мені, комісаре, коли в біса Ніцпон поцупив його в мене?

— Важко сказати, що він його поцупив, — заперечив Вістович, — адже цей кинджал ви передали йому добровільно. Щоправда, небагато при цьому тямили.

— Точніше, одного разу ми грали з фон Гарпе в тарок, — втрутився Ніцпон, — це було в нього вдома. Статс-секретар програв мені чималу суму, а що грошей при собі не мав, то віддав свій дорогоцінний кинджал.

— Але чому я не пам’ятаю про це? — запитав він.

— Бо вжерлися тоді, як свиня. А пити ви вмієте ще гірше, ніж грати в карти, — злосливо закинув фабрикант, — ви, пане Вістовичу, зазначили сьогодні, що кинджал поцупили. Але це неправда. Ви мене обмовили.

— Що ж, прошу вибачення, — мовив комісар, — я сказав так, бо не хотів відкриватись одразу. Зрештою, міг узагалі про це не дізнатись, якби не одна обставина: грати удвох нецікаво, тому з вами був третій. А саме — Штефан Дрезен. Саме він засвідчив своїм підписом криво написаний документ (адже випито було в той день чимало) про те, що статс-секретар фон Гарпе передає «деяку антикварну італійську річ» фабриканту Вальдемару Ніцпону як компенсацію за свій програш. Здогадатися, що це за річ, було неважко. І саме цю записку знайшли слідчі в кишені згодом убитого Дрезена.

— По-вашому, я через це його вбив? — хмикнув Ніцпон.

— Ну що ви. Звісно, ні. Хоча після того, як убили бідолаху банкіра цим самим стилетом, ви таки обшукали кишені жертви. Записка вас не цікавила. Ви шукали інше — свої боргові документи, маючи, вочевидь, підстави думати, що Дрезен у той день мав їх при собі. Не знаю, яку суму він вам колись позичив, але саме в стільки ви оцінили його життя...

— Дрезен погрожував подати до суду. Саме в той день він мав зустрітися з правником, — фабрикант потягнувся до склянки з водою і швидко спорожнив її одним ковтком.

— Словом, коли ви збагнули, що документів банкір при собі не мав, вирішили знищити їх у інший спосіб: влаштувати пожежу в його домі.

— Як ви дізналися?

— Пожежна бригада виснувала, що полум’я найперше розгорілося в кабінеті банкіра. Палії так роблять, коли хочуть знищити важливі папери.

— Але ж перед тим ще було вбито Фелікса Ціммермана, — зазначив полковник.

— Ваша правда, — мовив комісар, — Ціммерман, як і шановний Ніцпон, був підприємцем. Більше того, вони були діловими партнерами. А пов’язувала їх одна і та ж корабельна компанія «Goldenes Fleece», що постачала бурбон для фірми Ніцпона і бавовну для фабрик Ціммермана. І от одного разу, під час спільного відпочинку в Курніку — прегарна, кажуть, місцевість, — Ціммерман раптом ділиться з партнером деякими своїми спостереженнями. А саме тим, що моряки цієї компанії за гроші постачають Ніцпону певні відомості, які Німецька держава намагається втримати в таємниці... Ціммерман прагне пояснень, боячись насамперед за себе самого, адже в них спільний ґешефт. Його партнер спершу просить мовчати, а коли розуміє, що зусилля марні, вбиває. Саме тоді йому вперше придався стилет фон Гарпе.

— Але про які відомості йдеться? — поцікавився Еберт.

— Пане Вістовичу, — важко ковтнувши слину, вимовив Ніцпон, — гадаю все, про що ви скажете далі, не призначене для широкого загалу.

Комісар перевів погляд на Фішера. Той кивнув, підтверджуючи, що фабрикант правий. Тоді визирнув за двері й гукнув декількох солдат.

— Панове фон Гарпе, Еберте та полковнику Альсдорфе, — оголосив він, — вас заарештовано за змову зі злочинцем Удо Вінкелем. Прошу вас пройти із конвоїрами.

Ніхто не опирався, вочевидь, будучи переконаними, що вже сьогодні їх відпустять і вечеряти вони будуть удома.

За кілька хвилин у клубі лишились тільки Вістович, Самковський, Ніцпон та Фішер.

— Що ж, добродії, в такому вузькому колі ми й завершимо цю справу, — сказав комісар, запалюючи цигарку, — тим більше, що corpus delicti [50] Докази, склад злочину (лат.). ми маємо.

— Дозволите й мені закурити? — попросив Ніцпон, який вже, мабуть, почувався в’язнем.

— Звісно. Я навіть вас пригощу, — втрутився Фішер, — у мене чудові «Die Reichswehr».

— Дякую, в мене свої...

Фабрикант дістав портсигар і сірники. Вістович раптом почав уважно приглядатися до його рухів. Портсигар мав гарну позолочену поверхню з великими літерами «В» і «Н», що химерно перепліталися між собою. Без сумніву, це означало його ім’я — Вальдемар Ніцпон. Ось він витягнув цигарку і, тримаючи її вертикально, мов цвях, легенько постукав нею по кришці. Так робить він сам. Тоді дрібні частки тютюну опадають, а решта його щільніше збивається. Ось фабрикант затиснув її губами і чиркнув сірником. Лишається тільки піднести полум’я до...