Богдан Коломийчук - Богдан Коломійчук. Готель Велика Пруссія

Комісар заплатив за бурбон і непомітно рушив за ним. Біля дверей він озирнувся, аби упевнитися, що ніхто не дивиться в його бік, а тоді пірнув у тьмяний коридор, що привів у невелику кімнатку зі столом посередині. Вгорі під стелею висіла самотня лампа, що розливала жовтувате тьмяне світло. За столом, спиною до дверей, загорнувшись у простирадло, сидів Маркус і жадібно курив. На підлозі валялися рукавиці й брудні боксерські бинти, місцями добряче закривавлені.

— Вітаю, гарний бій, — заходячи, похвалив комісар.

Щипак сіпнувся, мовби хтось його вколов голкою.

— Ви хто? — запитав він, озирнувшись.

— Земляк того хлопця.

— Ромка?

— Так.

— Що ж, мені шкода. Думаю, ви вболівали за нього.

Маркус знову відвернувся і збив цигарковий дим у попільничку.

— Ваш земляк чудовий боєць, — продовжив позенець. — Чув, що він був чемпіоном Ґаліції... Зізнатися, я думав, що вже не підведуся після того, як він спровадив мене на настил.

— Я також так думав, — сказав комісар і підійшов ближче. — Та що вдієш, у чесному поєдинку перемагає кращий. Чи не так?

Він пильно вдивився у співрозмовника. Той звів погляд, але відповідь його загубилася. Дивлячись на комісара, він якийсь час німував.

— Що вам треба? — врешті запитав він хриплуватим голосом, до якого намагався додати погрозу.

— Щонайменше — я хотів би побачити бій-реванш. Але перед тим упевнитись, що ви боксуватимете чесно, — спокійно відповів комісар.

Маркус рвучко звівся на ноги.

— Що ви хочете цим сказати? — запитав він.

— Чим саме?

— Не клейте дурня. Ви двічі натякнули, що я переміг нечесно!

— Та які в біса натяки, пане Щипаку? Я це прямо кажу.

Якусь мить вони мовчали. Могло здатися, що Маркус от-от кинеться на Вістовича, але боксер не зрушив з місця.

— Звідки рани на ваших руках? — запитав комісар. — На долонях...

Щипак знову не відповів.

— Бачте, колись я також брав участь у кулачних боях, — продовжив Вістович, — і добре знаю, що коли затиснути в руці який-небудь металевий предмет, то удар виходить сильнішим у кілька разів, а в суперника виникає відчуття, ніби його шибонули молотком. Втім, під бинтами у вас було щось кострубате, бо добряче поранило руки...

Маркус зітхнув і знову сів на стілець.

— Різьбові стержні, — промовив чоловік і потягнувся за новою цигаркою. — Ця срана різьба здерла мені шкіру... Але як ви дізналися?

— Бачив, як Ромко пропустив, — відповів комісар. — Удару ви завдали доброго, та все ж він здався мені заслабким, аби відправити в нокаут чемпіона Галичини... Що ж, думаю, пан Вінкель не буде проти, зважаючи на ці обставини, провести повторний бій.

Вістович вдав, що збирається йти.

— Чекайте, — зупинив його боксер. — Заради Бога, не кажіть нічого Вінкелю.

У його очах прочиталося таке благання, що комісар навіть здивувався.

— Чому ж? — перепитав він.

— Ніякого реваншу не буде. Його посіпаки просто пристрелять мене і викинуть у Варту. Цей чоловік ненавидить, коли його дурять.

— Але ж ви талановитий боксер. Нащо було вдаватися до такого дешевого штукарства? — сказав Вістович.

— Бо я мусив перемогти! — випалив Маркус. — Якби програв, то страшенно розчарував би його. Ви нічого не знаєте... Не знаєте, ким я був і чим завдячую Вінкелю.

— То розкажіть, — спокійно мовив комісар. — Часу в нас достатньо, і я охоче послухаю.

— Зачиніть двері, — попросив боксер.

Коли Вістович виконав його прохання, Маркус щільніше загорнувся в простирадло, мовби від спогадів його почало морозити.

— Колись я був звичайним містянином, — почав розповідь Щипак, — ми з дружиною й дітьми жили в ошатному будиночку на Єжицах [37] Дільниця в Познані. . Тримали крамничку і непогано зводили кінці з кінцями. Увесь тиждень я працював за прилавком, а по неділях боксував у робітничих кнайпах, де простому люду хотілося під кінець тижня випустити пару. За ці поєдинки я також мав сякий-такий заробіток, хоч гроші тут зовсім не важили. Найголовнішим був азарт... Після кожної перемоги я добряче хляв і пригощав випивкою всіх у кнайпі. Наступного дня, в понеділок, мені світ був немилим, і я знову заливав сливку. До роботи повертався у вівторок, а деколи й у середу. Та зрештою зовсім занедбав справу і, якби не моя дружина, то пустив би сім’ю з торбою. Хоч пізніше так воно й сталося, бо я жив од неділі до неділі, від бійки до бійки. А поміж тим тільки пиячив і в моменти протверезіння робив спортову руханку. Так не могло тривати вічно, тож я спершу почав програвати навіть не надто сильним суперникам, а тоді покинув боксувати й тільки хляв. Без алкоголю я більше не міг.