Богдан Коломийчук - Богдан Коломійчук. Готель Велика Пруссія

Вінкель народився й виріс у Позені. Батько його був дрібним антикваром, а що хисту особливого до торгівлі не мав, то сім’я ледве зводила кінці з кінцями. Та все ж Ганс Вінкель зумів нашкребти своєму єдиному синові на університетську освіту, про що Удо ніколи не забував і завжди був йому вдячний.

Ще в студентські роки амбітний і зухвалий син антиквара, що понад усе прагнув вирватися з бідності, познайомився з такими ж відчайдухами, як і він сам. Ті найперше спонукали його жити не по кишені, затягуючи в світ нічних розваг, дорогих ресторацій і жорстоких поєдинків з тими, хто так само жадібно смакував пирогом життя, рвав його зубами і, найважливіше, зазіхав на його власний шматок. У цих бійках Удо став жорстоким і нещадним до суперників, добре розуміючи простий вовчий закон: якщо не перегризеш горлянку ворогові, то він перегризе її тобі.

Далі слід було шукати доброго заробітку, який би відповідав його розкішному способу життя. В університеті Вінкель вивчав право, але йти працювати за фахом не поспішав. Хоча б тому, що гнити в якій-небудь нотаріальній конторі чи служити в суді він би вже не зміг. Та найголовніше — молодим юристам на перших порах мало платили, а чекати Удо не хотів. Від батька юнак перейняв сякі-такі навики торгівлі, які вирішив застосувати, але товар при цьому підібрати інший. Антикваріат для його мети не годився, бо серед цього непотребу лиш вряди-годи можна було натрапити на справжню цінність. До того ж Удо Вінкель пам’ятав, до чого цей мотлох довів його старого. Живучи в боргах, він у боргах і помер, лишивши цей тягар вдові й синові. Значно привабливішою здавалася юнакові торгівля китайським чаєм. Але тільки тому, що в ящики з цим запашним колоніальним товаром було зручно ховати нелегальний опіум. За кілька років подвійний ґешефт приніс молодому злочинцеві непоганий статок, а заодно й нових ворогів. Ці були вже іншого ґатунку, аніж його давні супротивники в студентських бійках. Вони не виходили з ним віч-на-віч посеред вулиці чи кнайпи, а підло вбивали кур’єрів, палили склади з товаром або через треті руки здавали його поліції. Врешті Удо Вінкель таки втрапив за ґрати, де відсидів, щоправда, лише три роки з п’яти, які йому присудили. У в’язниці він показав себе настільки смиренним і дисциплінованим в’язнем, що тюремники натішитися не могли й самі рекомендували пенітенціарній службі звільнити його дочасно. Одного вони не знали: увесь цей час, день у день і щогодини він обмірковував план помсти тим, через кого втратив три роки життя. Часу обдумати і обрати найжорстокіші методи розправи в нього було досить, тому ледве опинившись на волі, Удо з насолодою взявся до справи. Найперше — відшукав усіх старих друзів та союзників, яких виявилося не так вже й мало і які також потерпали від його ворогів. Разом вони перетворилися на міцну, добре зорганізовану банду, і тоді кримінальний Позен запалав... Впродовж трьох місяців противників Удо Вінкеля знаходили повішеними, розстріляними, втопленими й жорстоко задушеними. У поліції тільки розводили руками і врешті-решт вирішили не втручатися. Нехай криміналітет нищить себе сам. Їм від цього тільки краще...

Та річ була в тому, що позенський кримінальний осередок насправді тільки міцнішав. Став централізованим і підпорядковувався тільки одному босові — Удо Вінкелю, який, вдовольнивши свою жагу помсти, тепер узявся налагоджувати давній ґешефт. Тільки тепер його вплив поширювався далеко за межі Позена. Цього чоловіка до смерті боялися в Бреслау, Берліні і навіть у далекому Данциґу.

Окрім торгівлі опіумом, Удо Вінкель дуже швидко прибрав до рук усі позенські борделі та нелегальний ринок зброї, а також підпільні винокурні, стверджуючи при цьому, що горілка його виробництва набагато краща за те пійло, яке продається під державною акцизною маркою. З’явилося в нього й ще одне захоплення: боксерські бої. На його підпільних рингах сходилися найкращі бійці Німеччини та навіть сусідньої Австро-Угорщини, які за казкові гонорари демонстрували вершину своїх умінь. На такі вечори боксу Вінкель запрошував найдобірнішу публіку як світу кримінального, так і законного. Тут ці два світи перетиналися, а поліційні чини і майстри контрабанди, судді й професійні вимагачі сиділи поруч, випивали й азартно робили ставки. І тільки бос позенської мафії здебільшого сидів на віддалі від усіх, розкурюючи сигару й спостерігаючи за цим дійством, над яким мав абсолютну владу.

Все йшло як треба не один рік, аж раптом новини з Далекого Сходу порушили спокій обох середовищ і породили гарячі дискусії щодо подальшої долі Європи. У газетах писали про те, що Російська імперія програла війну Японії, втративши в Цусімській битві [23] Ключова морська битва російсько-японської війни, що відбулася в травні 1905 року. Російський флот зазнав нищівної поразки. флагманів свого флоту. Вінкель знав, чим це йому загрожує. Вже влітку в Позені його наглядачі помітили російських контрабандистів, що, поселившись у недорогих готелях, пиячили в тутешніх кнайпах та тинялися ринками, вивідуючи тутешню ситуацію. Інакше кажучи, шукаючи нових кримінальних партнерів на Заході Європи, оскільки Схід був тепер для них закритий.