Богдан Коломийчук - Богдан Коломійчук. Готель Велика Пруссія

Господар заходу подивився на нього з удаваним співчуттям і, здавалося, перестав цікавитись ними усіма. Тим більше, що Маркус Щипак боксував першим. Його суперником був високий на зріст, м’язистий боксер із Данциґа. На вигляд — колишній моряк, чиє тіло рясно вкривали татуювання. Щипак був нижчим за нього майже на голову, тримався не так упевнено і, здавалося, навіть уникав дивитися морякові в очі. Було незрозуміло, яким чином цей Давид збирається вистояти проти свого Голіафа, але з першим ударом ґонґа Маркус змінився, мов за помахом чарівної палички. Його м’язи зробилися пружними, кроки швидкими, а тіло вертлявим, як у змії. Моряк з першого ж раунду, не витрачаючи зусиль на розвідку, спробував дістати його довгими й важкими ударами, проте Щипак кожного разу щасливо їх уникав. Розуміючи, що програє опоненту в силі, він вправно заходив збоку, влучаючи тому в печінку, пірнав знизу, намацуючи короткими ударами живіт, аж поки той у третьому раунді на мить знесилено не опустив могутні кулаки в своїх чорних велетенських рукавицях. Маркус побачив його скривлений рот, пінисті губи і чіткі обриси щелепи, важкої і квадратної, наче шухляда. Дистанція була підходящою, і Щипак викинув уперед праву, а потім і ліву руку. Обидва удари втрапили точно в ціль. Голову моряка різко розвернуло вбік, плечі його опустились, і кілька секунд він стояв нерухомо, як зачаклований. Після цього важко гепнувся на поміст.

— Прекрасно! — Вінкель вдоволено відкинувся на спинку крісла. — А між іншим, цей моряк — нинішній чемпіон Данциґа, — додав він, розкурюючи сигару. — Думав, вистоїть проти Маркуса трохи довше.

Моряка, який все ніяк не приходив до тями, винесли на ношах. Ринг швидко протерли сухими ганчірками, після чого до бою приготувалася наступна бійцівська пара: боксер із Лемберга, на якого поставив Ніцпон, і жилавий боєць із Бреслау. Цей поєдинок цікавив Вінкеля значно менше, ніж попередній, тому він повернувся до розмови, лиш краєм ока відстежуючи, що відбувається на рингу.

— Що ж, а поза тим, — зауважив мафіозі, — гадаю, всі задоволені, як спрацьовують наші домовленості?

— Можемо почати, наприклад, з вас, — спокійно зауважив полковник, — за останні два місяці тутешня та берлінська поліція відпустила всіх заарештованих, чиї імена ви вказали. Тож ви задоволені, пане Вінкелю?

— Наразі так. Однак, і решта не в програші. Тиждень тому мої люди спіймали й видали вам двох крупних контрабандистів. Фабрики пана Ніцпона ледве встигають виконувати замовлення, бо я особисто рекомендую моїм діловим партнерам звертатися саме до нього. Партія соціал-демократів, яку очолює добродій Еберт, нещодавно отримала щедрі пожертви від кількох заможних землевласників. Знову ж таки за моїми рекомендаціями... А вам, шановний фон Гарпе, я от-от передам до рук таємну переписку російського посла. Тільки уявіть, як ви демонструєте її приголомшеному рейхсканцлеру. Повірте, там багато такого, від чого ваша кар’єра стрімко піде вгору... Тож, хай йому чорт, панове! Не бачу причин сидіти з кислими мармизами.

Вінкель окинув їх презирливим поглядом, в якому відчувалася дещиця ненависті, мов краплі отрути в склянці з випивкою. Потім кілька хвилин уважно спостерігав за поєдинком боксерів. Ці двоє виявилися приблизно однаковими за силою та умінням. Та все ж боксерові з Лемберга вдавалося на рингу більше. Головним чином, завдяки майстерним контрударам. Врешті-решт він таки збив свого суперника з ніг ударом в живіт. Точніше, склав його вдвоє, мов дочитану книжку.

— Який же він молодець! — закричав раптом Ніцпон, одразу, мабуть, подумавши про свою ставку. Фабрикант підхопився на ноги й щосили заплескав у свої пухкі долоні. — Браво! Браво! — вигукував він, ніби в театрі після вистави. — Перфектно! Просто перфектно!

— Так, непогано себе показав, — зауважив полковник.

Настрій цього товариства раптом змінився. Куди й поділася загальна понурість. Усі, навіть фон Гарпе, заходилися обговорювати майстерність Щипака і цього невідомого їм бійця з далекого австрійського Лемберга.

— Трапляються ж такі таланти в провінції, — докинув Еберт.

— І не кажіть...

— Це все тому, що там чистіше повітря. Тому й люди здоровіші.

— Згоден. Ви ж бачили наших горян? Справжні силачі.

— Дуже вдячні вам, пане Вінкелю, за цей вечір, — обережно промовив Ніцпон, — і даруйте, якщо виникли деякі... кхм... деякі... непорозуміння...

— Ну що ви, панове, — підводячись, відповів той. — Все це дрібниці. Головне, що ми все з’ясували і зрозуміли один одного. Як і ці боксери.