– Вашу мать, майоре, – почав Румель швидше розчаровано, аніж сердито.
– Так точно, – відповів я.
– Вони що, такі телепні – ці музиканти?
– Ваше благородіє, винен я, а не вони.
Насправді музиканти були не просто «телепнями», а цілковитими нездарами і ледарями. О, як хотілося мені зараз обізвати їх останніми словами!.. Проте довелося стриматись і скорчити благородну гримасу.
– Можливо, ви зуміли би навчити їх дечого, якби не ця ваша дружба з татарами, – єхидно зауважив полковник, – не занадто часто ви до них навідувались? Як вважаєте, майоре?
Я промовчав. Усе, чого мені зараз хотілося, – це встигнути попрощатися з Алією, Габбасом та Кравецьким.
– У вас дві години, – коротко повідомив Румель, – о десятій ви повинні вже бути в дорозі. І, до речі, не смійте більше навідувати капітана. Врешті-решт, він арештант. Вам зрозуміло?
– Так точно, – видавив я з себе і попросив дозволу йти.
«Кравецькому як-небудь напишу, – подумав я, – принаймні, спробую дізнатись, яка доля його спіткала. От тільки б мої татари були зараз удома…»
Мені пощастило, Габбас та Алія нікуди сьогодні не пішли і, здавалось, навіть чекали мого приходу. Я мовчки зайшов, не знаючи, як розпочати розмову, і від того було ще важче.
– Иш к’олай кельсин, [20]– тихо промовив Габбас і обійняв мене.
– Ейилигин’из ичюн саг олун’ыз, [21]– відповів я зі своїм кумедним акцентом.
Їх, як завжди, він розсмішив. І від того прощатися стало якось легше. Хоча відірватися поглядом від очей Алії було однаково нестерпно важко.
За два місяці після повернення я подав у відставку і почав заробляти приватними уроками музики. Заробіток був невеликий, але на життя вистачало…
Мені довго не вдавалось дізнатися, що сталося з Кравецьким, аж одного дня старий товариш розповів, що його позбавили звання і військової пенсії, таким чином покаравши за причетність до смерті Ніни. Я дізнався його адресу і написав кілька листів, проте Кравецький відповів тільки раз, коли надіслав мені її щоденник. Щоденник моря…
Тепер я чекаю весни. Тоді налагодиться сполучення з Кримом, і я зможу повернутися в Алушту. Боже мій, як хочеться знову подивитися в очі Алії! Коли про них думаю, чекання стає зовсім нестерпним. Здається, там я розпочав писати свій власний щоденник моря. І, можливо, мені вдасться продовжити його щасливо. Хтозна…
До побачення ( нім .).
На вулиці Стефана Баторія у Львові до 1925 року знаходилась слідча тюрма.
Дякую за квіти. Чекаю на тебе сьогодні ввечері. Приходь, якщо хочеш. Бейла ( пол. ).
Від клубу любителів мистецтва кав’ярні «Рембрандт». Сердечно даруємо.
Вам насрали на мізки, Вістовичу? ( нім .)
Стуліть свій брудний писок! ( нім .)
Лайно! ( нім .)
Так, це я ( фр .).
Що скажете? ( фр .)
З приємністю ( фр .).
Прекрасно! ( фр .)
Мій друже ( фр .).
Клятий дощ! ( нім .)
Фокус, цирковий трюк ( заст .).
Шермерка (від польськ. szermierka) – фехтування.
Стій! ( угор .)
Хто ти такий? ( угор .)
Карабела – тип шаблі в Речі Посполитій, поширений з кінця XVI століття.
Ріпост ( фехт .) – різкий контрвипад.
Хай Бог допомагає! ( крим. – татар .)
Дякую за вашу доброту ( крим. – татар .).
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу