Юрій Камаєв - Стовп самодержавства, або 12 справ справ Івана Карповича Підіпригори

– Я ось із чого дивуюся, докторе, – кажу так здивовано. – Ви людина розумна і вчена та все на світі знаєте. А що ви робитимете зараз, як он наші вже йдуть?

– Як? – здивовано озирнувся доктор.

Хіба ж можна переді мною озиратися? Гучно гримнув постріл кольта, і доктор впав. Процесія зі свічками зупинилася ошелешено, і за мить вони усі кинулися до мене зі страшенним виттям і криками. Чорт, вони непритомні, їх револьвер не зупинить. Ну вб’ю ще кількох, а інші тоді мене просто на шматки роздеруть. У хаті не сховаєшся, то я кинувся до лісу. А ніч, холера, місячна, ясна, видно, хоч голки збирай. І я, наче олень, за яким женеться зграя панських хортів, помчав у бік станції. Ви не знаєте, як вміє бігти Іван Карпович Підіпригора – красиво, ледь торкаючись грішної землі носаками своїх чобіт.

Біжу, чую, що погоня поступово відстає. Он кричить той бородань, щоб бігли за мною, лається на когось. Мабуть, люди провітрилися і вже не задурманені, не хочуть за мною бігти. А ще і пальнув для страху. Бажаючих на кулю нарватися вже не стало, і вони відчепилися. Дійшов я до станції, а там вже нікого. Довелося чіплятися до товарняка та до більшої станції їхати. Там відбив телеграму їх благородію, що треба те кубло розворушити.

Наступного дня десь по обіді вже з двома десятками солдатів прибули ми до маєтку полковника Стасова. Виявилося, що доктора я застрелив на смерть. І не доктор то був, а відставний чиновник акцизного відомства Олексій Бурлаков, який звільнений був із ганьбою зі служби за махінації і в тюрмі сидів, але темних справ не покинув: секту придумав організувати, щоб захопити майно Стасових. Сказав, що лікар, почав старого полковника лікувати та так залікував, що коли ми приїхали, то він і слова не міг сказати, тільки тремтів та мугикав. Справжні лікарі казали, що поїли старого якимись відварами, для голови руйнівними. Помучився бідолашний ще кілька місяців і помер. Що ж до Ігната Євсеєвича, то він втекти спробував, але його арештували, судили і до Сибіру спровадили. Доньку ж полковника до божевільні відправили, бо теж ті відвари пила і ввижалося їй тепер бозна-що час від часу. Поручик Багдасаров заради неї службу таки покинув, квіти щодня носив. А як тільки випустили її, так побралися вони з поручиком того ж дня. Молоді одразу продали маєток і виїхали за кордон. Там, кажуть, інші сектанти їх обшустали. Що і не дивно. Голова, вона ж як фортеця. Коли зламають стіни і увійдуть раз, то і другий увійдуть. Ось так.

– Ну, годі спати, солдатику, ранок вже настав.

До чого ж приємний жіночий голос – м’який, оксамитовий із низькими нотками, либонь, наснилося мені це все у солодкому сні. Я розплющив очі й побачив, що валяюся в ліжку, зовсім голий та ще й не сам. Поруч лежала жінка, вбрана лише в ажурні шовкові панталончики. Вона пестила мій живіт, пробігаючи своїми ніжними пальчиками рубці та шрами, отримані мною під час служби у Туркестані.

– Ти наче спортсмен. Які м’язи! Невже гімнастикою займаєшся? – поцікавилася незнайомка.

Яка там гімнастика! Просто філера, як вовка, ноги годують, увесь час бігаєш, то жирком не запливеш. Ну і гантелі вдома тягаю, щоб не важко було чи на дерево залізти, чи паркан перескочити, а то й при необхідності й проміж очі дати якомусь дуже вже непосидючому бунтівнику.

Її рука поволі опускається вниз по животу…

Ну, про те, як воно буває у Ялті та на інших курортах, я чув. Що приїздять відпочивальниці, які прагнуть відпочити не тільки душею, а й тілом, бо мужі їхні заклопотані серйозними справами і, вочевидь, чоловічої уваги приділяють їм недостатньо. Але щоб ось так, щоб майже силою, ніби розбишакуватий парубійко нетямущу сільську дівку, затягти співробітника охранки, ще й при виконанні службового обов’язку, до себе в номер! Куди ж наше любе отєчєство котиться? Це вже зовсім падіння нравів та кінець світу!

Обурююся я, але якось мені не обурюється. Лише б’ють дрижаки від тих ніжних дотиків, і моє грішне тіло знову жадає, бо ж слабка людина, особливо супроти таких принад.

– Ох, який же ти ненаситний! – сміється вона і цілує мене. Її тіло пахне солодкими п’янкими південними квітами, і саме цей запах збив мене тоді зі шляху істинного, відволік від виконання службового обов’язку.

Я ж у цей готель «Ельсінор», поруч із набережною, прийшов по справі – слідкував за одним суб’єктом, який тут проживав. Зупинився перевести трохи подих, коли двері сусіднього номера зненацька тихо відчинилися і чиїсь руки потягли мене всередину. Я від несподіванки аж за пістолетом потягся, бо думав, що викрили мене, та від запаху того південного та гарячих цілунків відразу сп’янів і вже опору жодного не чинив, а зовсім навіть навпаки сприяв гріхопадінню зі всієї сили. Ось тепер лежу в ліжку втомлений, розм’яклий, поруч із розкуйовдженою і замріяною дамочкою. Вона палить тонку дамську папіроску і цей духмяний димок приємно лоскоче мої ніздрі…