Владислав Ивченко - Найкращий сищик та падіння імперії. 1917

Він пішов, повернувся зі спиртом і ватою, обробив рани, потім перемотав їх бинтом. Дістав термометр.

– Нічого собі! Тридцять дев’ять! Та що з вами, Іване Карповичу? Ніхто так важко не переносив операції! Це у вас шок, чи що? Ви боїтеся? Та не бійтеся! Знаєте, для чого ви мені потрібні? Для того, щоб захопити владу! Несподівано, еге ж? – Лавессі зареготав. – Так, владу! Знаєте, Платон, такий давньогрецький мудрець, якось написав про ідеальну державу, влада у якій мала належати філософам. Саме філософи, найрозумніші люди держави, мали правити нею, віддавати накази воїнам, організовувати на роботи селян. У свій час Платону не вдалося побудувати цю ідеальну державу, бо його геніальні думки не спиралися на силу. А без сили у цьому світі ніяк. Я ж хочу повернутися до ідей Платона і побудувати ідеальну державу, де влада належатиме вченим. Так; ученим, бо наука, Іване Карповичу, це той паровоз, який везе людство у щасливе майбутнє! На жаль, у світі немає жодної держави, де влада б належала ученим. Але більшість держав, окрім найпримітивніших, радо використовують наші здобутки. Використовують не на добро, а на зло! Узяти хоча б війну, що триває. Вона стала можлива завдяки вченим, які розробили нові технічні процеси та речовини, що дало змогу виготовляти нові види зброї. І для чого? Для тупої бійні заради вдоволення комплексів меншовартості різноманітних монархів чи урядовців! Хіба для цього працювали вчені? Ні, не для цього, Іване Карповичу! Почекайте, я зараз.

Лавессі пішов і повернувся зі стільцем. Він був занадто огрядний, щоб довго стояти. Всівся біля мене.

– Вибачте, що турбую вас своїми розмовами, але нечасто мені випадає можливість поговорити з розумною людиною. Так ось, Іване Карповичу, нинішній устрій світу дуже недосконалий. І сталося так тому, що при владі або монархи, на яких вона звалилася неочікуваним даром, або популісти, які змогли захопити владу за допомогою виборів. І тим, і іншим плювати на науку, на ідеальну державу, вони хочуть лише одного: більше влади! Науку вони розглядають не як головну мету діяльності людини і людства, а як джерело сили, щоб підтримувати свою владу. Вони виділяють гроші на науку, але, по-перше, небагато, а по-друге, вони хочуть вказувати вченим напрямок досліджень. Так трапилося і зі мною! Якісь невігласи з університету намагалися примусити мене припинити досліди, мовляв, вони проти законів Бога та людини! Ну хіба не смішний аргумент у двадцятому столітті! Я вирушив ІЗ ДОПОВІДДЮ до государя. У мене були впливові друзі, які змогли домогтися аудієнції. Я розповів лише чверть того, що збирався, і государ наказав мені забиратися геть! Ви уявляєте? Мене, одного з найкращих учених імперії, він нагнав, наче якогось шахрая!

Лавессі хрипко зареготав, видно було, що та зустріч досі хвилює його.

– Бо государ нічого не зрозумів! Зовсім нічого! Щодо науки він звичайний обиватель, обиватель із короною на голові і порожнечею під короною! З яких причин влада належить йому, сірій посередності, яка у моїй лабораторії не могла би претендувати навіть на посаду лаборанта!? Після тієї зустрічі мене звільнили з університету, позбавили платні, а я зрозумів, що систему державної влади треба змінювати! І зробити це можна було тільки за допомогою науки і задля науки! То я з подвоєною силою взявся за дослідження. Часом бракувало грошей, але спочатку я отримав спадок від покійного дядька, а потім мені вдалося зацікавити революціонерів. Так, Іване Карповичу, бунтівників! Вони схопилися за ідею про перетворення світу на наукових засадах. Вона видалася перспективною, і бунтівники фінансували мої дослідження понад два роки. Аж поки я не зробив перші успішні операції і не отримав слуг. Результат партійцям дуже сподобався, вони мріяли назбирати грошей і збудувати підпільну фабрику, де можна поставити операції на конвеєр. У їхніх планах було створити цілу армію слуг, із якими атакувати столицю, знищити імператора і захопити владу. Вони любили про це помріяти, а я слухав їх і дратувався, бо ці люди були нічим не кращі за государя! Такі ж невігласи, які хотіли використати науку для своїх брудних цілей!

Професор скривився і спересердя плюнув на підлогу. Зразу підбіг слуга і все витер. Це і я буду таким запопадливим, якщо не зможу перемогти слиз!

– Я готував операцію, яка допоможе звільнитися від опіки революціонерів, коли охранка почала напередодні війни велику чистку столиці. Багато кого з революціонерів заарештували, дехто втік за кордон. Тих, хто знав про мене і залишився на свободі, я знищив за допомогою своїх слуг. А потім я зміг вирішити для себе всі фінансові проблеми. Одним із моїх студентів був син купця-старообрядця. Батько не схвалював захоплення дитини наукою, бо через власну дикість вважав це справою пустою, навіть гріховною. Син же хотів і любив учитися, мріяв стати лікарем. Спочатку я знищив батька. Запросив для розмови, під час якої напоїв отрутою. Такою хитрою, що діяти вона почала тільки наступного дня. Батько помер, а мій студент зробився дуже багатою людиною. Навколо нього почали увиватися різні люди, які теж хотіли відкусити шматок від тих грошей. Але я їм не дав. Зробив хлопцю операцію, і він став одним з моїх слуг. Завдяки його грошам я зміг займатися лише наукою, не відволікаючись на вульгарні питання грошей.