Ирина Потанина - Бунт моїх колишніх

— Принаймні, в ідеалі повинно так бути, — несміливо пом'якшила я категоричність власних висловлювань.

— Здоровий реалізм показує, що так не буває. Справжнє кохання! — Шурик презирливо гмикнув. — Твоя теорія придатна тільки для палких закоханих, але ніяк не для тривалого спільного життя. Ех, Кет, ну коли ти вже подорослішаєш?

Я навіть не образилася, за що відразу поставила собі великий плюс. Приємно, коли на практиці власні позитивні якості виявляються справді наявними. Подібні ситуації, на жаль, поки що в моєму житті складалися вкрай рідко, тому я щиро пораділа з власної просвітленості та невразливості.

Шурик тим часом підняв скло і жваво загнав «Форда» в стійло Я лагідно погладила авто, яке знайшлося, по лобовому склу. За довгі роки спільного існування в нас із цією машиною утворився якийсь цілковито містичний щиросердний зв'язок. Якби «Форд» умів, він би вдоволено замуркотів.

— Ти пам’ятаєш, що я поки не давала згоди на виконання твоєї дивної роботи? — про всяк випадок я вирішила ще трохи покомизитися.

— Та облиш ти, Кет… Уявляєш, як здивується Георгій, коли довідається, що ти самостійно впоралася з замовленням!

Мда… Шурик завжди вмів наполягти на своєму. Я уявила перекошену фізіономію Жорика, який дізнається, що, поки він там роз'їздив по відрядженнях, я теж не сиділа склавши руки, напрацьовувала нашій агенції клієнтуру, навіть життям ризикувала. Видовище мало б бути надзвичайно приємне. Моє самолюбство мусило отримати гідну компенсацію. Навіть стороннього чоловіка спокушати не довелося б. Хоча ні, для певності можна було б і справу розпочати, й чоловіка спокусити, й ще якусь таку саму повчальну для Жорика штуку втнути…

«Стривай, — Здоровий Глузд, який давно вже, здавалося, не мешкав у моєму внутрішньому світі, вирішив раптом забігти в гості, — ти що, заради дитячого бажання довести власну перевагу на які завгодно дурощі погодишся?»

«А з тобою ми взагалі ще два роки тому розлучилися! — відбивалась я, обурена цим знахабнілим втручанням. — Якщо пам'ятаєш, рішення жити разом із Георгієм смертельно образило тебе, і ти залишив мою жалюгідну свідомість…»

«Неправда! — Здоровий Глузд ображено шморгнув носом. — Ти сама прогнала мене. Скоротила через непотрібність, бо вирішила, що мої функції у твоєму житті відтепер виконуватиме Георгій… Але тепер, я так розумію, ти нарешті усвідомила мою необхідність?»

«Як бачиш, Жорик не впорався зі своїми обов'язками, — я не могла не визнати наявність здорового глузду в словах Здорового Глузду, — що ж, доведеться поновити тебе на посаді. Але врахуй, це зовсім не керівна посада…»

«Можна подумати, я колись розраховував на інше! — огризнувся Здоровий Глузд. — У будь-якому випадку, вважаю недоцільним звалювати на себе обов’язки, з якими ти напевно не впораєшся».

— Кет, ти про що так серйозно замислилася? — вже в ліфті запитав мене другий колишній чоловік.

— Намагаюся прислухатися до порад свого Здорового Глузду, — відверто зізналась я.

— До чиїх порад? Його ж у тебе зроду не водилося…

— Схоже, справді не водилося, — я вирішила, що свій ліміт неввічливості Шурик уже вичерпав, — інакше я б ніколи не вийшла заміж за такого мерзенного типа, як ти…

— Гаразд, гаразд, я жартую, — Шурик спробував підлизатися і галантно розчинив переді мною дверцята старенького ліфта.

Природно, Дарія не могла підійти до кабіни ліфта іншої миті. Дверцята, відчиняючись, вдарили доньку Вікторії Силенської по лобі.

— Клас! — захоплено вигукнула Дашка й навіть забула розревтися. — Я іскорки бачила!

— Негайно приклади до лоба лід, бо вискочить ґуля, — радила я, не на жарт налякана.

Дашка рвонулася до дверей помешкання. Видно, наявність ґуль на лобі у фотомоделей за ступенем трагізму прирівнювалася до світових катастроф.

— Дашо, а привітати тітоньку Катерину!? — суворо гукнув услід втікачці Шурик.

— Мамо! Там Катруся прийшла! — Дарія все життя величала мене на ім'я, не зважаючи на постійне невдоволення батьків. — А я на базар не піду, бо Шурик убив мене дверима! — замість привітання Дашка підморгнула мені й пірнула в квартиру.

Щонеділі хатня робітниця Тетяна мала вихідний, і всі домашні клопоти лягали на тендітні Даринині плечі. Вікторія створила таку ситуацію з педагогічних міркувань, але вже невдовзі відчула, що залучення дітей, котрі підростають, до ведення господарства смертельно небезпечне для самого господарства, та відмовлятися від намірів привчити Дарію до виконання елементарних обов'язків не збиралася. Особисто я вважаю, що даремно. Життя — найкращий педагог. Коли треба буде, Дашка сама всього навчиться. На щастя, ні Віка ні Шурик до моєї думки прислухатися наміру не мали.