Ю Несбьо - Син

– Ні, – сказав Понтій Парр.

Карі бачила вираз збентеження і гніву на його обличчі.

Хьоре перезирнувся зі своїм клієнтом.

– Чи означає це, що вам також невідомо про нашу угоду?

– Що за угода?

– Наша угода про визнання провини [29]за пом’якшення покарання.

Парр похитав головою.

– Симон Хефас сказав мені тільки, що я тут отримаю двох злочинців просто на тарілочці. То в чому суть угоди?

Хьоре вже розтулив рота, щоб відповісти, але Івер Іверсен нахилився і прошепотів йому щось на вухо. Хьоре кивнув, і Іверсен знову відкинувся на спинку стільця і заплющив очі. Карі пильно подивилась на нього. Він геть розчавлений, подумала вона. Пригнічений, млявий.

Хьоре відкашлявся.

– Старший інспектор Хефас вважає, що він має певні… е-е… матеріали проти мого клієнта і його покійної дружини. Вони стосуються низки угод з нерухомістю з групою такого собі Леві Тоу. Можливо, більш відомого під псевдонімом Твілінґен.

«Тоу», – подумала Карі. Не надто поширене прізвище, однак вона чула його останнім часом. У когось, із ким вона віталася. У когось на службі, в поліції.

– Хефас також стверджує, що має докази замовного замаху, який, на його переконання, замовила свого часу Айнете Іверсен. Хефас пообіцяв, що з поваги до сина Іверсенів він утримується від долучення цих доказів до справи, а що стосується майнових операцій мого клієнта, йому буде пом’якшено вирок в обмін на визнання провини і надання свідчень проти названого Тоу в ході подальшого судового розгляду.

Понтій Парр скинув свої прямокутні окуляри і протер їх хусткою. Карі була здивована тим, які по-дитячому сині були у нього очі.

– Таку угоду, вочевидь, ми можемо прийняти.

– Це добре, – сказав Хьоре.

Він витяг конверт з портфеля, що лежав на стільці поруч з ним, і штовхнув його через стіл Парру.

– Ось роздруківка всіх угод з нерухомістю, що проводилися для відмивання грошей Леві Тоу. Іверсен також готовий дати свідчення проти Фредріка Ансґара, колишнього співробітника відділу боротьби з економічною злочинністю, який дбав про те, щоб ці трансакції не стали предметом розслідування.

Парр узяв конверт. Стиснув його пальцями.

– Там щось іще всередині, – сказав він.

– Флешка. На ній звуковий файл, який Хефас відправив моєму клієнтові з мобільного телефону і який він теж просив передати вам.

– Ви знаєте, що в тому файлі?

Хьоре й Іверсен знову обмінялися поглядами. Іверсен відкашлявся.

– Там записаний чийсь голос. Старший інспектор Хефас сказав, що ви впізнаєте, чий.

– Я прихопив із собою ноутбук у разі, якщо ви захочете одразу прослухати, – додав Хьоре.

Розкритий портфель. Зброя. Оливково-зелена граната.

Головний інспектор Симон Хефас встиг міцно заплющити очі і затулити вуха. Спалах світла жаром обдав обличчя, а бабахнуло так, наче хтось під дих ударив.

Він розплющив очі, кинувся вперед, вихопив пістолет з портфеля й обернувся. Білявий закам’янів, наче побачив Медузу-горгону. Він і досі обнімав однією рукою Сонні за голову, а в іншій руці тримав ніж. І зараз Симон побачив, що Сонні мав рацію: у білявого справді був хрест на лобі. Перехрестя, як в оптичному прицілі. Симон натиснув спусковий гачок і побачив, як куля зробила отвір під білявою кучмою. Щойно білявий упав, Сонні схопив «Узі».

Симон пояснював йому, що вони матимуть не більше двох секунд, доки мине тимчасовий паралч. Вони сиділи в готельному номері «Бісмарка» і репетирували цей момент: як вони хапатимуть зброю і стрілятимуть. Вони, звісно, не могли передбачити послідовність подій у деталях; і аж до миті, коли Твілінґен розстебнув портфель, вирвавши чеку зі світлошумової гранати, Симон був упевнений, що все піде шкереберть. Та коли він побачив, як Сонні натискає на гашетку, роблячи пірует на одній нозі, він зрозумів, що Твілінґен не піде додому щасливим після цього робочого дня. Кулі вилітали з автомата-заїки, що ніколи не може подолати першого складу, – лише та-та-та-та-та-та-та-та-та… Двоє з людей Твілінґена вже лежали, і тільки третій встиг засунути руку у внутрішню кишеню піджака, перш ніж «Узі» прокреслив пунктирну лінію у нього на грудях. Він стояв ще якусь мить, перш ніж його коліна відчули, що він уже мертвий. А Симон на ту мить уже обернувся до Твілінґена. І з подивом побачив порожній стілець. Як міг такий здоровило рухатись так…

Він помітив його в кінці акваріума, уже перед кухонними дверима.

Він прицілився й натиснув на гачок тричі поспіль, швидко. Він побачив, як сіпнувся піджак Твілінґена, а тоді склом акваріума пішла тріщина. На мить здалося, що вода збереже форму паралелепіпеда, утримувана чи то звичкою, чи то якоюсь невидимою силою, але наступної миті гухнула на них зеленкуватою стіною. Симон намагався відстрибнути вбік, однак загаявся. Під ногою в нього хруснув панцир омара, він відчув, що коліно йому підігнулось, і ляпнувся на повен зріст у повінь. Коли він знову підняв голову, Твілінґена вже не було. Тільки кухонні двері теліпались.