Андрій Кокотюха - Таємне джерело

Продавчиня Тонька видала два паперові стаканчики з морозивом і дві пласкі, закруглені з однієї сторони дерев’яні палички. Один зі стаканчиків виявився приплюснутим по боках.

Ляснувши себе по кишенях, Ігор раптом згадав – на ньому чужий одяг, а свій гаманець він узагалі залишив десь у внутрішній кишені плаща. Тож доля його поки невідома, Марія могла замочити гроші в ночвах заразом. Вчителька, тут же зорієнтувавшись у ситуації, мовчки простягнула Антоніні монетку в двадцять п’ять копійок, отримала п’ять здачі, мовила супутникові:

– Пригощайте даму.

Повністю роздушений Князевич незграбно простягнув їй стаканчик, причому – той самий, прим’ятий, миттю зрозумів помилку, фактично видер його з Маріїної руки, так само незграбно тицьнув інший.

– Дякую. У нас, до речі, дітлашня міняє на морозиво яйці . Дешевше виходить, на копійку.

– Чому? – не второпав Князевич.

– Яйці приймаються від населення по три копійки за штуку. Морозиво коштує десять, – терпляче пояснила Марія. – Але його можна обміняти на три яйця, тобто на дев’ять копійок, якщо переводити в гроші. Все одно воно потім якось окупається.

– Яєць у мене нема, – бовкнув Ігор, аби хоч якось вийти з теми. – Тепер з мене ресторан, – вичавив він із себе.

– Ми тут не маємо. Але ловлю на слові.

Відклеївши від поверхні паперовий кружечок та відкривши собі доступ до морозива, Марія відколупнула ласощів заокругленим боком палички, відправила до рота.

– Ходімо?

…Поки йшли, їли мовчки. Вчителька думала про щось своє, Князевич, аби хоч якось відволіктися від похмілля, котре далі тримало в лещатах, намагався продумати лінію розмови з Галиною Дорош. Рухалися вони неквапом, тож коли нарешті дісталися околиці, хати баби Галі, свої стаканчики спорожнили майже одночасно. Ігор хотів викинути просто під ноги, та Марія взяла зіжмакану вологу картонку в нього з руки, опустила до кишені свого болонієвого плащика.

– На гній або в грубу, – пояснила коротко, штовхнула хвіртку.

Або господиня побачила їх у вікно, або просто вийшла з хати у своїх справах саме в цей момент – так чи інакше, вона зустріла гостей на порозі. Марія поспішила привітатися, та Ігор відразу помітив: Галина Дорош, міцна як на свої роки й зовсім без звичної для таких людей сивини в не покритому хусткою волоссі, дивиться просто на нього, тримаючись при цьому прямо.

– До вас ось тут привела, Таназіївно…

– Бачу, – перервала Марію баба Галя. – Сам мусив прийти. Давно чекаю.

– Мене? – перепитав Ігор.

– Окрім тебе, по мою душу сюди ніхто більше не приїхав.

– Чому ж відразу по душу?

– Проходь до хати. – Господиня проігнорувала запитання. – Маріє, не чекай його, йди додому. Тепер я з ним говоритиму.

Молода жінка кивнула та слухняно повернулася, збираючись іти назад.

– Ще побачимося, – промимрив Князевич, аби не виглядати зовсім бовваном.

– Куди дінемось, аякже ж, – відповіла та, не обертаючись.

Відчуваючи себе тепер у повній та абсолютній владі не лише Галини Дорош, а й, за великим рахунком, усього Гайворона, Ігор мовчки і покірно рушив до хати.

Відразу потрапив у полон запахів. Князевич ніколи б не зміг сказати напевне, з чого складається ця суміш пахощів, і, якби потім хто в нього запитав, відказав перше, що зайшло в голову: пахне сухим лісом. Зупинившись посеред передпокою, Ігор не знав, чи треба йому йти далі. Позад себе почув суворе:

– Сядь поки тут. Не йди з цим до хати.

– З чим? – не зрозумів Князевич.

– Сам знаєш. А мені навіть думати довго не треба, такий випал від тебе. – Стара помахала перед своїм лицем правицею, ніби розганяючи дим чи зграю мошви. – Сідай, зараз почнемо приходити до тями. Без цього розмови не буде.

– А хіба буде якась розмова?

– Не дуркуй, чоловіче. Ваші вже зі мною не раз говорили. Нового нічого не почуєш, але тобі все одно баби Галі по службі треба. Сядь уже, скільки разів казати!

Це вже звучало, мов справжній наказ, і Князевич опустився на міцно збитий грубий ослін біля стіни. Ранкові «ліки» вже поволі переставали діяти, тож справді треба було щось робити. Зняв картуза, не знаючи, куди діти, примостив скраю столу.

Стара тим часом почала дивні та водночас прості приготування. Спочатку винесла з хати баночку з-під майонезу, наполовину наповнену якимось порошком непевного кольору. Затим поставила поруч півлітровий слоїк, третину займала сірувато-коричнева рідина. Нарешті, поставила поруч літрову банку, закриту капроновою кишкою. Її відкрила першою, сіни наповнилися різким і знайомим уже запахом міцного самогону.