Андрій Кокотюха - Таємне джерело

Аналогічним шляхом я пішов, пишучи про 1981-й. Того року мені виповнилося одинадцять, і більшості з описаного в книзі тодішній радянський шестикласник пам’ятати і критично оцінювати просто не міг з огляду на вік. Дещо ускладнювало ситуацію місце народження: у місцевості, де відбуваються основні події «Таємного джерела», я не зростав, уперше побував на Тернопільщині вже в студентські роки, в часи агонії СРСР. Через те моїми шпаргалками насамперед стали місцеві газети: комуністичні «Вільне життя» (орган Тернопільського обласного комітету Компартії України й обласної ради трудящих) і «Червоний прапор» (орган Рівненського обкому Компартії України), а також «Ровесник» (орган Тернопільського обкому ЛКСМ України). Усі деталі, що доповнюють сюжет, а також більшість згаданих у тексті фактів і випадків радянського повсякдення – звідти. Також допомогла дещо згадати книга Віталія Баканова «Забытые страницы киевского быта».

Та найбільш корисними виявилися ваші консультації.

Саме ваші: працюючи над романом, я чи не вперше в Україні відкрито звернувся по допомогу через соціальну мережу Facebook. Адже сам я ніколи не жив і навіть до пуття не бував у селі, тим більше – західноукраїнському, не викладав історію КПРС, не служив у Афганістані, не ходив на танці до сільського клубу… Загалом повз мене пройшло багато чого цікавого й напевне корисного.

На заклик відгукнулися десятки людей, знайомих і незнайомих. Отож завдяки саме їхнім, тобто – вашим порадам, коментарям та історіям, написаним у «приват», не така вже й далека радянська Україна зразка 1981 року була зібрана буквально по деталях, дрібках, піщинках. А сюжет перестав відбуватися в картонних декораціях, набув того об’єму, до якого я йшов. Та навіть змінив придумані раніше повороти на логічніші і правильніші відповідно до згаданих реалій та модельованих ситуацій.

Отже, на виході ви прочитали роман, написаний, без перебільшення, всім миром. Відповідно дякую моїм Facebook-френдам, котрі витратили на мене час:

Сергій Ухачевський, Вікторія Стах, Юрій Лисенко, Роман Шута, Юрій Камаєв, Радій Радутний, Василь Чепурний, Олена Вторих, Ніна Даценко-Сало, Віктор Уколов, Вікторія Склярова, Лариса Гончаренко, Оксана Безрутченко, Тетяна Риженко, Ростислав Мельників, Олена Вторих, Василь Кузан, Михайло Павлик, Алевтина Шевченко, Олена Вітер, Віра Ольховська та всі інші, хто просто позитивно реагував на такий заклик.

А. К.

Теперішня назва – Банкова. За адресою вул. Орджонікідзе, 11 розміщався Центральний Комітет Комуністичної партії України, головний керівний орган Української РСР. (Тут i далi прим. авт.)

На вулиці ім. Академіка Богомольця, 10, розташовувалося Міністерство внутрішніх справ УРСР і Головне управління внутрішніх справ УРСР (тепер, відповідно, МВС України й ГУВС України).

«Слідство ведуть Знатоки» – єдиний у СРСР, а тому популярний детективний серіал про повсякденну роботу тогочасної міліції. Його було знято за ініціативою міністерства внутрішніх справ СРСР. У назві серіалу – прізвища трьох головних героїв: слідчого Знаменського, оперативника Томіна, експерта Кібрит. Тут згадується шоста серія, «Шантаж», на телеекрани вийшла 1972 року.

Згадано період приєднання Західної України до Радянського Союзу відразу після початку Другої світової війни, з вересня 1939 року.

ВССО – Всесоюзный студенческий строительный отряд , стандартна абревіатура на визначення студентських будівельних загонів, чи не єдиного способу легально підзаробити для студентів у СРСР під час так званого «трудового семестру». Популярності набув від середини 1960-х років. Організацією будзагонів напряму опікувався комсомол.

Візбор Юрій (1924–1984) – популярний у СРСР автор-виконавець власних пісень, один із фундаторів руху авторської пісні, актор, журналіст, поет, сценарист.

Шагінян Маріетта (1888–1982), російська радянська письменниця. Згадується її агітаційно-пригодницький роман «Месс-Менд» (1925), стилізований під американські романи-комікси, перевидавався в 1960-х роках.

ППО – протиповітряна оборона . Хоча навіть у переважно україномовних регіонах Української РСР ця абревіатура зазвичай вживалася в розмові саме в російському варіанті – ПВО (противовоздушная оборона).