Андрій Кокотюха - Таємне джерело

– Я навіть коли зле чуюся, все одно виходжу гуляти з Вандою хоча б на трошки, – пояснила стара. – Зараз мені теж не є добре, підскочив тиск ранком. Тому не хочу вас довго тримати. Вас цікавить джерело Святої Варвари, правда?

– Не знаю. – Князевич не готувався до такого повороту розмови. – Чому Святої Варвари, що за джерело?

– Молодий чоловіче, – зітхнула пані Анеля, – я після… не важливо. Словом, перебралася сюди, до Тернополя, зі Львова, де народилася й виросла. Так склались обставини, тут мені… – вона пошукала потрібне слово, – спокійніше. Двадцять останніх років я працюю тут у архівах. Допомагаю укладати різні календарі для домогосподарок, збірники казок, а старші люди завжди краще сприймають, коли йдеться про сиву давнину.

– Працюєте? Ви хіба не на пенсії?

– А я не заробила в радянської влади пенсію. – Очі старої знову блиснули, тепер уже без лукавства. – Мене туди влаштували добрі люди на платню, яку мало хто хоче отримувати. І працюватиму я до самої смерті. Не дивіться, мені сімдесят один рік, вік пенсійний. Але закривають очі. Ніхто не хоче брати відповідальність на себе.

– Яку відповідальність?

– За мене, молодий чоловіче. Поки мені можна давати платню – її дають. Це простіше, ніж давати мені пенсію. Менше пояснень. Ви можете не вірити, але так тут є. Коли говорити зовсім чесно, я сама не уявляю себе на цій так званій пенсії. Пані Христина, моя подруга, давно збиралася допомогти, в неї зв’язки, тільки я уклінно просила її цього не робити. Єдине, на що згодна, – аби приносили ліки та якихось продуктів, коли хворію. Хоча де тепер ті ліки, які нині продукти… Сльози. Не куріть біля мене, коли не важко, – попросила, побачивши, як Ігор витягнув пачку.

– Звичайно, звичайно. – Князевич поквапився заховати цигарки назад. – То чому свята Варвара, що за джерело?

– Навряд чи ви, міліціянти, знаєте щось про святих, ви більше про грішників, розумію. Свята Варвара – великомучениця, береже від раптової смерті. Стосовно ж джерела… Знаєте, у Христини… пані Христини від мене дуже мало є секретів. Тобто як щось не є важливою таємницею міліцейського слідства, такою важливою, що но, вона неодмінно мені розкаже. Я, знаєте, полюбляю різні такі цікаві історії.

– Цікаві? В роботі патологоанатома?

– Люди помирають від різного в цій країні, – загадково мовила пані Анеля. – Над усякою смертю тут можна багато думати. Пані Христина – майстер своєї справи, всіх важливих мерців везуть до неї. Та жінка, доцент, і відставний офіцер держбезпеки були, поза сумнівом, дуже важливими особами. Якби їх не знайшли в лісі біля Гайворона, пані Христина нічого б мені не сказала.

– Чим особливі ці ліси, пані Анелю?

– Можете не називати мене панею, коли вам неприємно.

– Чому мені мусить не бути приємно?

– Пусте, – відмахнулася стара. – Отже, Гайворон. Саме десь там, у тамтешніх лісах, тече таємне джерело.

– Джерело Святої Варвари?

– Люди назвали. Один час там навіть стояла капличка, аби всякий вірний міг помолитися. Те місце знали ще до вашої революції.

Ігор вдав, що пропустив оте «вашої» повз вуха.

– Можна конкретніше? Чим воно таке знамените?

– Старі, ще тамті газети писали: вода з джерела має цілющу силу. Навіть дискутувалась ідея облаштувати там лікувальний курорт. Тільки все впиралося в місцевість: кругом ліси, далечина, надто багато грошей забере сама лише дорога. Є навіть місцева легенда. Скільки їй років – не знаю. Ось ви можете сказати, скільки, хоча б приблизно, може мати років легенда? – Князевич мовчки хитнув головою. – Так отож. Утім, вона жива, її в краю знають, бо публікації мали. А вже в Гайвороні, там у кожній хаті відомо.

– Ви вмієте тримати інтригу, пані Анелю.

– Жодної інтриги, молодий чоловіче. Вода Святої Варвари справді цілюща. Напевне, завдяки тому, що джерело підземне, тож вода насичена корисними властивостями мінералів. І люди, самі розумієте, почали вірити: вона не лише зцілює тяжкі хвороби, тілесні та душевні, а й загалом подовжує життя. Той, хто раз на рік приходить до джерела, купається в ньому та молиться, здатен навіть дожити до ста років, маючи добре здоров’я. Столітній цілком може чутися, мов п’ятдесятирічний.

– Ви серйозно?

– Серйозно. І це не я – народ, легенди, знаєте… Кажуть навіть: джерело Святої Варвари дарує людині вічне життя.

– Неправда. Ніхто не живе вічно.

– Тут можу погодитися, молодий чоловіче. Відтак повторюся – лише переповідаю, що про це джерело кажуть люди вже, без перебільшення, кілька століть. Та є одна серйозна обставина, котра може налякати.