Arthur Conan Doyle - Загублений світ

Шляхтич весело зареготав, передчуваючи те, що його чекало попереду.

Можливо, я занадто захопився описом свого нового знайомця, але нам доведеться багато днів провести разом, і тому мені хочеться передати своє перше враження від цього чоловіка з усіма особливостями його характеру, мови та мислення. Лише необхідність везти до редакції звіт про збори змусила мене покинути товариство лорда Рокстона. Коли я йшов від нього, господар сидів у кріслі, залитий червоним світлом лампи, змащував затвор своєї улюбленої гвинтівки та неголосно підсміювався, міркуючи про ті пригоди, які готувала нам доля. І я пройнявся твердою впевненістю, що якщо на нас чигають небезпеки, то більш виваженого та відважного супутника, ніж лорд Рокстон, мені не знайти в усій Англії.

Як не втомили мене до нестями події цього дня, все ж я довго сидів із редактором відділу новин МакАрдлом, втовкмачуючи йому всі обставини справи, яку він вважав за обов’язок завтра ж довести до відома нашого шефа, сера Джорджа Бомонта. Ми домовилися, що я буду надсилати докладні звіти про всі свої пригоди в формі листів до МакАрдла і що вони будуть друкуватися в газеті або відразу ж по їх отриманні, або потім – залежно від санкції професора Челленджера, бо ми ще не знали, якими будуть умови, на яких він погодиться дати нам інформацію, потрібну для подорожі до невідомої країни. У відповідь на запит телефоном ми не почули від професора нічого іншого, крім запеклих нападок на пресу, але потім він усе ж сказав, що, якщо його повідомлять про день і час нашого від’їзду, він доправить на пароплав ті інструкції, які вважатиме слушними. Наш другий запит залишився зовсім без відповіді, якщо не брати до уваги жалісного белькотіння пані Челленджер, котра благала нас не чіплятися до її чоловіка, адже він і без того розгніваний понад усіляку міру. Третя спроба, зроблена того ж дня, була припинена оглушливим тріском, і слідом за цим центральна станція повідомила, що у професора Челленджера розбита телефонна слухавка. Після цього ми більше не намагалися контактувати з ним.

А тепер, мої терплячі читачі, я припиняю свою бесіду з вами. Відтепер (якщо тільки продовження цієї розповіді колись дійде до вас) ви будете дізнаватися про мої подальші пригоди лише через газету. Я вручу редактору звіт про події, що слугували поштовхом до однієї з найнеймо-вірніших експедицій, які знає світ, і якщо мені не доля повернутися до Англії, ви збагнете, як усе це вийшло.

Я дописую свій звіт у салоні пароплава «Франциск». Лоцман забере його з собою і передасть на зберігання панові МакАрдлу. На закінчення, поки я не загорнув нотат-ник, дозвольте мені накидати ще одну картину, яка залишиться зі мною як останній спогад про батьківщину.

Пізня весна, затхлий, туманний ранок, мрячить холодна, невеличка мжичка. По набережній крокують три постаті в глянсуватих макінтошах. Вони просуваються до східців великого пароплава, на якому вже підняли синій стяг. Попереду них носій везе візок, навантажений валізами, саквояжами та гвинтівками в чохлах.

Довготелесий, сумний професор Саммерлі човгає похнюпивши голову, як людина, котра гірко кається в скоєному. Лорд Джон Рокстон у мисливському кепі та кашне крокує бадьоро, і його жваве, витончене обличчя аж сяє від щастя. Щодо мене, то не маю жодного сумніву, що всім своїм виглядом демонструю радість, адже суєта перед від’їздом та гіркота прощання вже залишилися позаду.

Ми вже зовсім близько від пароплава, аж раптом ззаду лунає чийсь голос. Це професор Челленджер, котрий обіцяв відпровадити нас. Він біжить за нами, важко сапаючи, весь багряний і страшенно сердитий.

– Ні, вже дякую, – каже професор. – Не маю ні найменшого бажання лізти на пароплав. Мені треба сказати вам кілька слів, а це можна зробити і тут. Не уявляйте собі, будь ласка, що ви так уже мене й зобов’язали своєю поїздкою. Жодною мірою не вважаю себе вашим боржником. Істина залишається істиною, і всі ті розслідування, які ви маєте робити, ніяк на неї не вплинуть і зможуть лише розпалити пристрасті різних невігласів. Необхідна вам інформація і мої інструкції лежать ось у цьому запечатаному конверті. Ви розкриєте його лише тоді, коли приїдете в місто Манаос на Амазонці, але не раніше того дня і години, які вказані на конверті. Ви все затямили? Сподіваюся на вашу порядність і на те, що всі мої умови будуть ретельно дотримані. Пане Мелоун, я не маю наміру накладати заборону на ваші кореспонденції, оскільки метою вашої мандрівки є виклад фактів. Вимагаю від вас лише одного: не вказуйте точно, куди їдете, і не дозволяйте публікувати звіт про експедицію до вашого повернення. Прощавайте, сер! Вам вдалося дещо пом’якшити моє ставлення до тієї ганебної професії, представником якої, на жаль, ви є. Прощавайте, лорде Джон! Наскільки я знаю, наука для вас – книжка зі сімома печатками. Але полювання в тих місцях вам сподобається. Не сумніваюся, що з часом в «Мисливці» з’явиться ваша замітка про те, як ви підстрелили діморфодона. Бувайте й ви, професоре Сам-мерлі. Якщо у вас ще не вичерпалася здатність до самовдосконалення, в чому, відверто кажучи, я сумніваюся, то ви повернетеся до Лондону значно розумнішим.