Arthur Conan Doyle - Загублений світ

– Про це потурбується моя газета.

– Стріляти вмієте?

– Приблизно як пересічний стрілець територіальних військ.

– Всього лиш? Боже милий! У вас, у молоді, це вважається останньою справою. Ви всі – бджоли без жала. Таким свого вулика не відстояти! Ще згадаєте моє слово: припреться хтось до вас за медом, і що тоді робитимете! Ні, в Південній Америці зі зброєю треба поводитися вміло, бо якщо наш приятель професор не дурисвіт і не шаленець, нас чекає там щось вельми цікаве. Маєте рушницю?

Лорд Рокстон підійшов до дубової шафи, відчинив дверцята, й я побачив за ним люфи гвинтівок, що виблискували металом, виставлені в ряд, немов органні труби.

– Зараз поглянемо, що я можу пожертвувати вам зі свого арсеналу, – задумався лорд Рокстон.

Він став виймати одну за одною чудові рушниці, відкривав їх, клацав затворами, ласкаво гладив, як ніжна мати своїх немовлят, і ставив на місце.

– Ось «бленд». З нього я завалив он того велетня, – господар кивнув на голову білого носорога. – Якби був на десять кроків ближче, цей звір поповнив би мною свою колекцію.

Сподіваюся, ви добре знаєте Ґордона? Він поет, що оспівує коня, гвинтівку і тих, хто вміє поводитися і з тим, і з іншим. Ось іще одна корисна річ – 470-й, телескопічний приціл, подвійний еджектор, бездоганна наводка. Три роки тому мені довелося виступити з цією гвинтівкою проти перуанських гендлярів рабами. У тих місцях я був батогом Господа, хоча й не знайдете мого імені в жодній Синій книзі. Бувають часи, друзяко, коли кожен із нас зобов’язаний стати на захист людських прав і справедливості, щоб не втратити поваги до самого себе. Ось чому я провадив там щось на кшталт війни на свій страх і ризик. Сам її оголосив, сам воював, сам довів її до кінця. Кожна риска – це вбитий мною мерзотник. Дивіться, ціла драбина! Найбільша мітка зроблена після того, як я пристрелив в одній із заплав річки Путумайо Педро Лопеса, найогидні-шого з продавців живого краму… А, ось ця вам підійде!

Він вийняв із шафи прекрасну гвинтівку, оздоблену сріблом.

– Приціл вивірений, магазин на п’ять набоїв. Можете сміливо довірити їй своє життя.

Лорд Рокстон простягнув зброю мені та замкнув шафу.

– До речі, – продовжував він, коли знову сів у крісло, – що ви знаєте про цього професора Челленджера?

– Я його побачив сьогодні вперше в житті.

– Я також. Правда, дивно, що ми з вами вирушаємо в подорож, покладаючись на слова абсолютно невідомого нам чоловіка? Він, здається, доволі нахабний індивід і його не толерують побратими по науці. Чому ви ним зацікавилися?

Я коротко виклав співрозмовнику події сьогоднішнього ранку. Лорд Рокстон уважно мене вислухав, потім приніс мапу Південної Америки та розклав її на столі.

– Челленджер каже правду, чистісіньку правду, – серйозно зазначив він. – І я, зауважте, стверджую це не навмання. Південна Америка – мій улюблений континент, й якщо, скажімо, проїхати її наскрізь, від Дар’єнської затоки до Вогняної Землі, то нічого величнішого та пишнішого не знайти на всій земній кулі. Цю країну мало знають, а яке її чекає майбутнє, ніхто навіть не здогадується. Я об’їздив Південну Америку уздовж і поперек, в періоди посухи побував у таких місцях, де відбув війну з продавцями рабів, про яку вам уже розповідав. І мені справді доводилося чути там леґенди на подібні теми. Це всього лише індіанські перекази, але за ними, безумовно, щось криється. Чим ближче пізнаєш Південну Америку, друже мій, тим більше починаєш вірити, що в цій країні все можливе, все що завгодно! Люди пересуваються там вузькими долинами річок, а за цими долинами починається повна невідомість. Ось тут, на плоскогір’ї Мато-Ґроссо, – він вказав сигарою місце на мапі, – або в цьому закутку, де сходяться кордони трьох держав, мене ніщо не здивує. Як сказав сьогодні Челленджер, Амазонка зрошує площу в п’ятдесят тисяч квадратних миль, порослих тропічним лісом, – площа, що майже дорівнює всій Європі. Не по-кидаючи бразильських джунглів, ми з вами могли б перебувати один від одного на відстані, яка відділяє Шотландію від Константинополя. Людина лише де-не-де спроможна продертися крізь цю гущавину та протоптати в ній стежки. А що буває в періоди дощів? Рівень води в Амазонці підіймається щонайменше на сорок футів і перетворює все навколо у непролазне багно. Саме в такій країні і варто чекати всіляких див і таємниць. Чому б нам їх не розгадати? А до всього іншого, – дивне обличчя лорда Рокстона осяяла задоволена посмішка, – там на кожному кроці доведеться ризикувати життям, а мені як спортсмену нічого іншого й не треба. Я наче старий м’яч для гольфа – біла фарба з мене давно злущилася, тому тепер життя може вертіти мною як схоче: подряпин не залишиться. А ризик, милий юначе, надає нашому існуванню особливої гостроти. Тільки тоді й варто жити. Ми надто вже розпещені й дуже звикли до впорядкованості. Ні, дайте мені гвинтівку до рук, безмежний простір і неосяжну широчінь горизонту, й я подамся на пошуки того, що заслуговує на пошук. Чого тільки я не випробував у своєму житті: і воював, і брав участь у перегонах, і літав на аероплані, – але полювання на чудовиськ, які можуть наснитися лише після ситної вечері, – це для мене зовсім нове відчуття!