Аґата Крісті - Загадка «Блакитного потяга»

– Ох, заради Господа, замовкни! – закричав той. – Стули свою кляту пельку!

Мірей зі сміхом повалилася на диван. А Кеттерінґ ухопив капелюха й пальто та кинувся з квартири, люто грюкнувши дверима. Та все ж танцівниця, сидячи серед подушок, тихенько посміювалась. Бо була радше задоволена проведеною роботою.

« Місіс Семюел Гарфілд шле міс Кетрін Ґрей свої вітання і воліла б зауважити, що за обставин, які склалися, міс Ґрей може не знати …»

І тут кореспондентка, яка досі писала цілком упевнено, раптом затнулася на півслові, зіткнувшись із тим, що ставало нездоланною перешкодою і для багатьох інших – а саме зі складністю зв’язного викладу своїх думок від третьої особи.

Хвилину-другу повагавшись, місіс Гарфілд порвала аркуш і почала спочатку.

« Дорога міс Ґрей! Украй високо цінуючи ту бездоганність, із якою Ви надавали свої послуги моїй кузині Еммі (чия нещодавня кончина воістину стала жорстоким ударом для всіх нас), я все ж мимоволі відчуваю …»

І знову кореспондентка затнулася. У кошик для сміття полетів іще один аркуш. Лише після чотирьох фальстартів місіс Гарфілд нарешті породила послання, яке вдовольнило її. Належним чином запечатане, проштамповане й адресоване «міс Кетрін Ґрей, Літл Кремптон, Сент-Мері-Мід, Кент», воно наступного ж ранку лежало поруч тарілки адресатки в товаристві важливішої на вигляд депеші у довгастому блакитному конверті.

Кетрін Ґрей спершу відкрила листа від місіс Гарфілд. Його остаточний текст читався так:

« Дорога міс Ґрей!

Ми з чоловіком хотіли б висловити Вам свою вдячність за послуги, що їх Ви надавали моїй бідолашній кузині Еммі. Її смерть стала для всіх нас величезним ударом, хоча ми, звісно, знали, що під кінець вона була не при собі. Як на мене, її останні розпорядження стосовно заповіту здаються украй своєрідними і, поза сумнівом, не витримають критики в жодному суді. Я не маю ні найменших сумнівів, що Ви, з огляду на Ваш загальновідомий здоровий глузд, уже й сама усвідомили цей факт. Тож, як каже мій чоловік, завжди набагато краще влагоджувати такі справи тихо та полюбовно. Ми із задоволенням надамо Вам найкращі рекомендації, щоб Ви могли обійняти аналогічну посаду, а також маємо надію, що Ви не відмовитеся від невеличкого подарунка. Довіртеся мені, люба міс Ґрей.

Кетрін Ґрей прочитала цей лист від початку до кінця, а відтак усміхнулася й перечитала ще раз. А коли після повторного ознайомлення вона відклала послання, обличчя жінки свідчило, що те неабияк повеселило її. Потім вона взялася за другий лист. Один раз нашвидкуруч проглянувши, адресатка відклала його і задивилася прямо перед собою. Цього разу посмішки не проступило. Власне, будь-якому сторонньому спостерігачеві нелегко було б здогадатися, які саме емоції приховував її спокійний, задумливий погляд.

Кетрін Ґрей було тридцять три роки. Вона походила з доброї родини, але її батько розорився, і дівчині довелося змолоду самій заробляти на прожиття. Їй було лише двадцять три, коли вона стала компаньйонкою старої місіс Гарфілд.

Ця літня леді мала «складний» характер. Компаньйонки змінювалися зі страхітливою швидкістю. Вони прибували повні сподівань і зазвичай від’їздили заплаканими. Але відколи десять років тому Кетрін Ґрей переступила поріг Літл Кремптон, запанувала ідеальна злагода. Ніхто не знає, як їй це вдалося. Кажуть, заклиначами змій народжуються, а не стають. Міс Ґрей народилася з даром утихомирювати старих дам, собак та малолітніх неслухів і робила це без жодних видимих зусиль.

У двадцять три вона була тихою дівчиною з прекрасними очима. А в тридцять три стала тихою жінкою із тими-таки сірими очима, які випромінювали світові рівне сяйво певного щасливого спокою, який ніщо не здатне потривожити. До того ж вона від народження мала почуття гумору, якого й досі не втратила.

І доки, дивлячись прямо перед собою, міс Ґрей сиділа за накритим для сніданку столом, зненацька залунав дзвінок на вході в супроводі вкрай енергійного «тук-тук» дверного молотка. За мить маленька покоївка впустила відвідувача й, затамувавши подих, оголосила:

– Доктор Гаррісон.

Кремезний чоловік середніх літ увірвався з тими ж завзяттям і жвавістю, які й віщувала його атака на дверний молоток.

– Доброго ранку, міс Ґрей.

– Доброго ранку, докторе Гаррісоне.

– Я заявився у таку рань, – почав лікар, – на той випадок, якщо ви вже отримали звістку від однієї з кузин Гарфілд, що іменує себе місіс Семюел, [12] За звичаєм описуваних часів, до заміжньої жінки належало офіційно звертатися не лише на прізвище, але й на ім’я чоловіка: так, «місіс Мері Енн Гарфілд» паралельно йменувалася «місіс Семюел Гарфілд». – украй противної особи.