Тесс Ґеррітсен - Хранителі смерті

– То ви їх побачили, – сказала вона.

– Їх?!

Джейн теж увімкнула ліхтарик.

– Ось одна…

Промінь ліг на лице, яке щойно злякало Мору.

– Тут у нас друга.

Світло перемістилося до другої ніші, яка містила ще одне гротескне висушене обличчя.

– І ось, нарешті, третя.

Джейн спрямувала світло ліхтаря на кам’яний виступ у Мори над головою.

Зморщене обличчя обрамляв водоспад глянсуватого чорного волосся. Вуста були з’єднані грубими швами, що наче прирікали їх на вічне мовчання.

– Скажіть мені, що це не справжні голови, – тихо мовила Ріццолі. – Будь ласка.

Мора сунула руку до кишені, по рукавички. Долоні були холодні й незграбні, і вона вовтузилася в темряві, натягуючи латекс на вогкі пальці. Джейн підсвітила кам’яний виступ, і Мора обережно зняла голову з кам’яної полиці. Голова була бентежно невагома і така компактна, що вміщувалася в долоні. Волосся не було зв’язане, і судмедекспертка здригнулася, коли шовковисті пасма торкнулися руки. «Це не нейлон, а справжнє волосся, – подумала вона. – Людське».

Мора сковтнула.

– Гадаю, це тсантса .

– Що?

– Засушена голова. – Вона глянула на Джейн. – Схоже, справжня.

– Вона ж може бути стара, так? Експонат, який потрапив до музею з Африки?

– Південної Америки.

– Хай так. Вони ж можуть бути частиною колекції?

– Можуть. – Мора подивилася на неї у темряві. – А можуть бути й свіжими.

Музейні працівники дивилися на три тсантси на столі. Яскраві лабораторні лампи безжально освітлювали кожну деталь голів, від пухнастих вій та брів до витонченого плетива бавовняних шнурків, що скріплювали вуста. Дві голови мали довге, вугільно-чорне волосся. Третя була стрижена – це скидалося на жіночу перуку на замалій ляльковій голові. Узагалі голови були такі крихітні, що їх легко було б переплутати з гумовими сувенірами, якби не вочевидь людська текстура вій та брів.

– Я не знаю, що вони робили за стіною, – пробелькотів Саймон. – І як це там опинилося.

– Ця будівля повна загадок, докторко Айлс, – сказала Деббі Дюк. – Щоразу, як ми міняємо проводку чи ремонтуємо щось із сантехніки, підрядники знаходять нові несподіванки. Замуровану кімнату чи коридор без певного призначення.

Вона подивилася через стіл на доктора Робінсона.

– Пригадуєш біду з освітленням минулого місяця? Електрик мусив розвалити половину стіни на третьому поверсі, щоб побачити, як іде проводка. Ніколасе? Ніколасе?

Куратор так пильно вдивлявся у тсантси , що відвів очі від них, тільки вдруге почувши своє ім’я.

– Так, будівля вкрай загадкова, – сказав він. І тихо додав: – Чого ще ми не знайшли за цими стінами?

– То вони справжні? – спитала Джейн. – Це справжні засушені людські голови?

– Справжні, це точно, – відповів Ніколас. – Але є проблема…

– Яка?

– Ми з Джозефіною переглянули усі інвентарні записи, які тільки знайшли. Згідно із записами в журналах надходжень, у музеї справді є тсантси . Вони з’явилися у 1898 році, доктор Стенлі Кріспін привіз їх із верхнього басейну Амазонки. – Він подивився на Саймона. – Гадаю, це ваш дідусь.

Саймон кивнув.

– Я чув, що вони були в колекції. Просто не знав, що з ними сталося.

– Куратор, який працював тут у 1890-х роках, зробив ось такий опис. – Робінсон перегорнув сторінку. – «Церемоніальні трофейні голови, характерні для племені хіваро, обидві у прекрасному стані».

Збагнувши значення цього опису, Мора подивилася на нього.

– Ви сказали – обидві ?

Робінсон кивнув.

– За журналом, їх у колекції дві.

– Чи могла третя з’явитися пізніше, але не потрапити в реєстр?

– Авжеж. Це одна з наших проблем – неповна документація. Саме тому я й почав інвентаризацію, щоб нарешті зрозуміти, що ж у нас є.

Мора похмуро подивилася на зморщені голови.

– Отже, питання в тому, яка з голів додана пізніше? І який її вік?

– Ставлю на те, що нова оця. – Джейн показала на тсантсу зі стриженим волоссям. – Присягаюся, нині вранці бачила таку ж зачіску на баристі.

– Передусім, – заговорив Робінсон, – із зовнішності майже неможливо сказати, чоловічої чи жіночої статі тсантса . Висушення спотворює риси і робить усіх подібними. По-друге, на деяких тсантсах волосся обстригали. Це доволі незвично, але стрижка нічого не гарантує.

– Як тоді відрізнити традиційну висушену голову від сучасної копії? – запитала Мора.

– Дозволите взяти їх? – спитав Робінсон.

– Так, авжеж.