Тесс Ґеррітсен - Хранителі смерті

– Унизу цегла навіть не скріплена, просто складена шарами.

– То що тримає стіну згори? – запитав Фрост.

Ріццолі обережно витягла одну з цеглин, майже очікуючи, що решта покотяться за нею. Але стіна встояла. Вона глянула на Тріппа.

– Що скажеш?

– Нагорі має бути якась скоба, що скріплює верхню третину.

– Тоді нічого не станеться, якщо повитягати цеглини внизу, правда?

– Певно. Гадаю, що так.

Джейн знервовано хихотнула.

– Ти такий упевнений, Тріппе, це надихає.

Троє чоловіків стояли і дивились, як вона обережно витягала ще одну цеглину, і ще одну. Не могла не помітити, що детективи позадкували, лишивши її під стіною саму. Утім, попри діру, яку вона розширила, споруда трималася. Зазирнувши всередину, Джейн бачила лише чорноту.

– Кроу, дай свій ліхтарик.

Він передав їй ліхтарик.

Опустившись на коліна, Джейн посвітила в діру. Роздивилася грубу поверхню стіни за кілька метрів попереду. Повільно освітила її, а тоді різко зупинила промінь на ніші в стіні. На обличчі, що дивилося на неї з темряви.

Зойкнувши, вона відсахнулася.

– Що? – стривожився Фрост. – Що ти там побачила?

На мить Джейн відібрало мову. Серце калатало, вона дивилася в діру в цеглі – темне вікно у приміщення, яке зовсім не хотілося досліджувати, не після того, що вона побачила у тінях.

– Ріццолі?

Вона сковтнула.

– Час викликати судмедекспертів.

Мора не вперше потрапила до музею Кріспіна.

Кілька років тому, після переїзду до Бостона, вона знайшла його в одному зі списків туристичних атракцій міста. Тож одної холодної січневої неділі увійшла у парадні двері, очікуючи побачити звичний для вихідних натовп туристів, звичних роздратованих батьків, які тягають за собою знуджених дітей. Натомість вона опинилася у порожній будівлі із самотньою літньою жінкою на рецепції, яка взяла з Мори гроші за вхід і далі не звертала на неї уваги. Мора блукала сама похмурими галереями, поміж порохнявих вітрин, повних цікавинок з усього світу, та пожовклих табличок, які, схоже, ціле століття не оновлювалися. Слабка пічка не могла вигнати з будівлі холод, тож пальто й шарф вона не знімала.

За дві години вона вийшла звідти, пригнічена таким досвідом. Цей самотній візит наче символізував той період її життя. Не маючи друзів у новому місті, переживши розлучення, вона стала самотньою блукачкою холодними й похмурими пейзажами, де ніхто не зважав на неї, де про її існування навіть не знали.

Тож до музею Кріспіна вона не поверталася. Аж до сьогодні.

Увійшовши до будинку, вдихнувши запах старості, Мора відчула укол того ж пригнічення. Відколи вона тут була, минуло кілька років, однак пригнічення, яке спіткало її тоді, у січні, знову опустилося на плечі, нагадуючи, що життя не так уже й змінилося. Нехай вона тепер була закохана – все одно блукала сама по неділях. Особливо по неділях.

Однак сьогодні її уваги вимагала робота, тож вона спустилася слідом за Джейн до музейних фондів у підвалі. Детективи уже розширили отвір у стіні настільки, що в нього можна було протиснутися. Мора затрималася на вході, насупилася, дивлячись на купу цегли.

– Там безпечно? Ви впевнені, що стіна не обвалиться? – спитала вона.

– Зверху стоїть підпір, – пояснила Джейн. – Це мало здаватися цільною стіною, але гадаю, колись тут могли бути двері, що вели до прихованого приміщення.

– Прихованого? З якою метою?

– Щоб зберігати цінності? Складати алкоголь під час сухого закону? Хтозна. Навіть Саймон Кріспін і гадки не має про його призначення.

– Він знав про існування цієї камери?

– Каже, що малим чув оповідки про тунель, який сполучає цей будинок з іншим, через дорогу. Але це приміщення нікуди не веде. – Джейн передала їй ліхтарик і сказала: – Спочатку ви. Я за вами.

Мора схилилася перед отвором. Відчула погляди детективів, які мовчки спостерігали за нею, чекаючи на реакцію. Що б не таїлося в тій камері, воно збентежило їх, і через цю мовчанку судмедекспертка вагалася. Попереду нічого не було видно, але вона знала, що у темряві чатує щось лихе – щось було замкнене тут так довго, що саме повітря стало холодним і згірклим. Мора опустилася на коліна й протиснулася в отвір.

За ним їй саме вистачило місця випростатися. Простягнувши руки вперед, вона нічого не відчула. Тож увімкнула ліхтарик.

На неї дивилася голова без тіла.

Мора шоковано втягнула повітря й відсахнулася, мало не збивши Джейн, яка протиснулася слідом за нею.