Тесс Ґеррітсен - Хранителі смерті

Робінсон стривожено засміявся.

– Той бідолашний мав хворобу Альцгеймера. Ви ж не думаєте, що старий Вільям зберігав тут мерців?

– Двері, докторе Робінсон.

Хитаючи головою, він відчинив двері. З них війнуло прохолодним сухим повітрям. Вони увійшли до кімнати, і Джейн почула, як стривожено перешіптуються інші детективи від погляду на величезне сховище, заповнене ящиками, складеними рядами заввишки аж до стелі.

– Будь ласка, зачиніть двері, якщо можна, – сказав Робінсон. – Це місце з контрольованим кліматом.

– Ого, – сказав детектив Кроу. – Потрібна ціла вічність, щоб усе це продивитися. Що взагалі лежить у цих ящиках?

– Інвентаризація проведена більше ніж наполовину, – сказав Робінсон. – Якби ви дали нам ще кілька місяців завершити її, ми змогли б сказати, що міститься в кожному з ящиків.

– Кілька місяців – це чимало.

– На огляд оцих рядів, аж до задніх полиць, у мене пішов рік. За їхній вміст я ручаюся особисто. Але ті ящики позаду я ще не розкривав. Це повільний процес, вимагає обережності й документування усього. Там є речі, яким по кількасот років, і вони можуть бути дуже крихкі.

– Навіть у контрольованому кліматі? – перепитав Тріпп.

– Кондиціонування встановили лише у шістдесятих роках.

Фрост указав на нижній ящик у стосі.

– Гляньте на маркування з датою. «1873. Сіам».

– От бачите? – глянув Робінсон на Джейн. – Там можуть бути скарби, які сотню років не розпаковувалися. Я збирався систематично пройтися по всіх ящиках і все задокументувати.

Він помовчав.

– Але тоді знайшов Мадам Ікс, тож інвентаризація стала на паузу. Інакше ми просунулися б далі.

– Де ви знайшли її? – спитала Джейн. – У якій секції?

– У цьому ряду, біля стіни. – Археолог махнув на дальній край підвалу. – Вона була аж унизу.

– Проглянули ящики, які були вище?

– Так. У них – речі, отримані у 1910-х роках. Артефакти з Оттоманської імперії, плюс трохи китайських сувоїв та кераміки.

– Десяті роки? – Ріццолі подумала про досконале пломбування мумії, про амальгаму в зубі. – Мадам Ікс майже стовідсотково сучасніша.

– То як вона опинилася під давнішими ящиками? – спитав детектив Кроу.

– Вочевидь хтось тут усе переставив, – сказала Джейн. – Так, щоб до неї було менше доступу.

Роззираючись у цій печері, Ріццолі думала про мавзолей, у якому поховали її бабусю, – мармуровий палац, на кожній стіні в якому були вибиті імена тих, хто покоївся у криптах. «Чи не на це я дивлюся зараз? Мавзолей, повний безіменних жертв?» Вона пройшла до дальнього краю підвалу, де знайшли Мадам Ікс. У цій частині фондів дві лампочки над головою перегоріли, тож куток приміщення поринув у темряву.

– Почнемо шукати звідси, – сказала вона.

Фрост та Кроу разом зняли зі стосу верхній ящик, опустили на підлогу. На кришці було надряпано: «РІЗНЕ, КОНҐО». Фрост піддів кришку ломом, і від першого ж погляду на вміст ящика відсахнувся, врізавшись у Джейн.

– Що там? – запитала вона.

Даррен Кроу раптом засміявся. Потягнувшись до ящика, дістав дерев’яну маску, приклав до обличчя.

– Бу!

– Обережніше з цим! – утрутився Робінсон. – Це цінні речі.

– І до дідька моторошні, – пробуркотів Фрост, дивлячись на гротескні риси, вирізьблені у дереві.

Кроу відклав маску, дістав одну із зібганих газет, якими був перекладений вміст ящика.

– Лондонська «Таймс», 1930 рік. Я б сказав, що цей ящик точно старший за нашого злочинця.

– Я мушу запротестувати, – сказав Робінсон. – Ви торкаєтеся речей, забруднюєте їх. Вам усім слід одягнути рукавички.

– Може, зачекаєте у коридорі, докторе Робінсон? – сказала Джейн.

– Ні, не збираюся. Я відповідальний за безпеку цієї колекції.

Вона розвернулася до нього. Хай яким спокійним здавався археолог, він уперто відстоював своє і, коли Джейн пішла на нього, люто кліпав на неї з-за окулярів. Якби Ніколас Робінсон мав сутичку з офіцером поліції за межами музею, він, певно, відповідав би їй з повагою. Але тут, на власній території, захищаючи свою цінну колекцію, він, здавалося, готовий вступити у бій.

– Ви копирсаєтеся тут, мов дикі звірі, – кипів Робінсон. – Чому ви вважаєте, що тут можуть бути ще тіла? Які люди, на вашу думку, взагалі працюють у музеях?

– Не знаю, докторе Робінсон, от, власне, намагаюся виявити.

– То спитайте мене . Поговоріть зі мною , замість трощити ці ящики. Я знаю музей, знаю тих, хто тут працює.

– Ви лише три роки як куратор, – завважила Джейн.

– А ще стажувався тут улітку, коли вчився у коледжі. Знав доктора Скотта-Керра, і від нього не могло бути жодної шкоди.