Тесс Ґеррітсен - Хранителі смерті

– Можливо, Мадам Ікс додалася до колекції, коли куратором був доктор Скотт-Керр, – сказала Деббі.

– Той, що з Альцгеймером, – уточнила Джейн.

– Так. І він міг переплутати папери. Це щось пояснило б.

– Схоже на вірогідну теорію, – сказала Ріццолі. – Але маємо розглянути й інші. Хто має доступ до ваших фондів?

– Ключі зберігаються на рецепції, тож доступ є, в принципі, у всього колективу.

– Тобто хто завгодно зі співробітників міг покласти туди Мадам Ікс?

На мить запала тиша. Деббі з Саймоном перезирнулися, його обличчя спохмурніло.

– Мені не подобається ваш натяк, детективе.

– Це логічне запитання.

– Ми – поважна установа, із чудовим штатом, переважно волонтерським, – сказав Саймон. – Наші екскурсоводи, студенти-стажери… вони всі тут, бо віддані справі.

– Я не ставлю під сумнів чиюсь відданість. Просто хочу знати, хто мав доступ туди.

– Ви насправді питаєте, хто міг підкласти у фонди мертве тіло.

– Мусимо розглянути такий варіант.

– Повірте, серед моїх працівників немає вбивць.

– Чи можете ви бути абсолютно впевнені у цьому, містере Кріспін?

Джейн запитала тихо, але її погляду неможливо було уникнути. Вона бачила, що це запитання його стурбувало. Адже вона змусила його визнати жахливу можливість: хтось із тих, кого він знав, нині чи в минулому, міг принести смерть у цей гордий бастіон науки.

– Перепрошую, містере Кріспін, – нарешті сказала Ріццолі. – Найближчим часом тут може бути трохи хаотично.

– Що ви маєте на увазі?

– Якимось чином у вашому музеї опинилося мертве тіло. Можливо, його вам подарували з десяток років тому, а може, підклали нещодавно. Проблема в тому, що ви не маєте документів. Навіть не знаєте, що ще є у вашій колекції. Нам доведеться проглянути ваші фонди.

Саймон зачудовано похитав головою.

– І що ви думаєте там знайти?

Ріццолі не відповіла. У цьому не було потреби.

– Невже це так необхідно? – спитав Ніколас Робінсон. – Обов’язково саме таким чином?

– Боюся, що так? – відповіла Джейн, простягаючи йому ордер на обшук.

Поки археолог читав ордер, вона стояла поряд із ним у компанії трьох чоловіків-детективів. Нині вони з Фростом привезли на обшук також детективів Тріппа та Кроу, і всі чекали, поки Робінсон до болю довго вивчав документ. Нетерплячий Даррен Кроу голосно зітхнув, Джейн кинула на нього роздратований погляд, який наче казав «охолонь» – нагадування про те, що в цій команді головною була вона, і йому слід знати своє місце.

Робінсон насупився, дивлячись на ордер.

– Ви шукаєте людські рештки? – Він підняв очі на Ріццолі. – Ну, звісно ж, ви їх тут знайдете. Це ж музей . І запевняю вас, кістки з третього поверху – старезні. Якщо хочете, щоб я показав вам відповідні докази по зубах…

– Нас цікавить те, що зберігається у фондах. Якщо відчините оці двері, саме й почнемо шукати.

Археолог зиркнув на інших детективів і помітив лом у руках детектива Тріппа.

– Я не дозволю вам так просто ламати ящики! Можете пошкодити безцінні артефакти!

– Ви маєте змогу спостерігати й давати поради. Але, будь ласка, нічого не торкайтеся й не перекладайте на інше місце.

– Чому ви робите з цього музею місце злочину?

– Нас турбує те, що Мадам Ікс може виявитися не єдиним сюрпризом у вашій колекції. А тепер, будь ласка, пройдіть із нами до підвалу.

Робінсон сковтнув і подивився на старшу екскурсоводку, яка спостерігала за суперечкою.

– Місіс Віллебрандт, можете зателефонувати Джозефіні, щоб вона прийшла негайно? Вона мені потрібна.

– За п’ять десята, докторе Робінсон. Скоро відвідувачі прийдуть.

– Сьогодні музей буде зачинено, – сказала Джейн. – Краще, щоб журналісти не знали, що відбувається. Тож зачиніть, будь ласка, вхідні двері.

Місіс Віллебрандт відверто проігнорувала наказ, не зводячи очей із куратора.

– Докторе Робінсон?

Той утомлено зітхнув.

– Схоже, ми не маємо вибору. Прошу, робіть, як каже поліція.

Він висунув шухляду столу на рецепції, взяв ключі й повів детективів повз воскову статую доктора Корнеліуса Кріспіна, повз мармурові грецькі й римські бюсти, до сходів. Десяток рипливих сходинок привели їх до підвалу.

Там Робінсон зупинився. Розвернувся до Джейн:

– Мені потрібен адвокат? Я підозрюваний?

– Ні.

– То кого ви підозрюєте? Хоч це можна мені сказати.

– Це може бути справою тих, хто був тут до вас.

– Задовго до?

– Йдеться про попереднього куратора.