Наталка Шевченко - Привид у Домі Гукала

Поїзд, розриваючи нічну тишу короткими утробними гудками, підкотив до перону. Першими з сьомого вагону вийшли злодії — точніше, їх вивів наряд міліції. Дядько Павло встиг шепнути дітлахам, що на «лісовика» справді є орієнтування від київських правоохоронців — його розшукують за збройне пограбування магазину. На «велетня», щоправда, ніяких даних поки що не було, але, як сказав той же дядько Павло, «тепер неодмінно будуть».

На платформі, куди друзі з речами, папугою, Кабачком та найкращими побажаннями від начальника поїзда й пана Романа нарешті висадилися, немов десант, на них чекали двоє. Невисока худорлява жіночка, з вигляду радше мама Данилка, ніж як його бабуся — та все ж це була бабця Таня. І чоловік, уже літній, середнього зросту, кароокий, із сивим волоссям. Данилко підбіг до бабусі першим, міцно її обійняв, а потім повернувся до незнайомця, і — так вийшло — одночасно з папугою, що злетів з Діанчиних рук і примостився в чоловіка на плечі, мовив:

— Капітане?..

— Так, це я. Сквир Петро Макарович. Сам прилетів, як бачите… Не витримав. Є друзі, допомогли з квитком на літак… — капітан обвів очима всю Команду Мрії, усміхнувся, затримавши погляд на Кабачкові. — Дуже радий вас бачити. Вас усіх. А ви, юначе, — спитав він у Данилка, — здогадалися, що це я, бо Флінт…

— Ні, не тільки. Ваша виправка і… не знаю. Здогадався, і все. А де ваші надійні люди? — Данилко глянув на бабусю і широко-прешироко усміхнувся. — Я мав би здогадатися. Це вона?

— Так. Найнадійніша людина з усіх, кого я знаю. І троюрідна сестра моєї покійної дружини.

— Світ тісний, — пробурмотів Семко.

— Ба, дозволь тобі представити, — спохопився Данилко.

— Знаю, Данильцю, — посміхнулася жінка. — Ще з твоїх листів знаю, хто є хто. А я, дітки — баба Таня. Ну, ходімо, детективи. Вам треба перепочити.

— Ага, — радісно встряв Миколка. — Повісити на очі чорні мітки.

Петро Макарович і баба Таня засміялися.

— Твоя робота, Флінте? — спитав капітан Сквир. І синьоперий хуліган гукнув у відповідь:

— За нами перемога! Фарватер вільний, капітане!

— Так тримати! — сказав Петро Макарович. І, взявшись за руки, всі вони рушили по перону в бік скорого світанку.

Гукало, або ж гук — пташка, що живе на болотах, більше відома як бугай. — Прим. ред