Інід Блайтон - Нові пригоди славетної п’ятірки

Дівчата розреготалися. Вони раділи й відчували піднесення. Канікули – чудова річ. Повертатися до Киріну – це прекрасно. Завтра приїдуть хлопці, а там і Різдво.

– Мій любий Кирін-котедж! – вигукнула Енн, побачивши гарний старий будинок. – Ой, оно острів Кирін! – Дівчата поглянули на море, де на острівці Кирін виднілися руїни старого замку. Які пригоди приключилися з ними улітку!

Дівчата увійшли до будинку.

– Квентіне! – гукнула мати Джорджі. – Квентіне! Дівчата приїхали.

Дядько Квентін прийшов з кабінету, що знаходився у протилежній частині будинку. Енн здалося, що він став вищим на зріст і ще похмурішим. «Ще більш лячний», – подумала вона. Дядько Квентін, можливо, дуже розумний, але Енн віддавала перевагу комусь веселішому й усміхненому, як-от її батько. Вона ввічливо поручкалася з дядьком і дивилася, як Джорджа його цілує.

– Ну, – сказав дядько Квентін, звертаючись до Енн, – кажуть, я маю знайти для вас вихователя. Принаймні для хлопців. Затямте собі, при репетиторові доведеться поводитися добре!

Це мав бути жарт, але Енн і Джорджі він не дуже сподобався. Люди, в чиїй присутності слід поводитися добре, зазвичай суворі й нудні. Дівчатка зраділи, коли батько Джорджі повернувся до свого кабінету.

– Останнім часом, – сказала Джорджі мати, – батько надто багато працює. Він украй виснажений. Дякувати Богові, його книжка майже закінчена. Він сподівався завершити її до Різдва, щоб і собі взяти участь у розвагах та іграх, але наразі, каже, не виходить.

– Шкода, – ввічливо докинула Енн, хоча потай вважала, що це на добре. Не дуже весело було б із дядьком Квентіном бавитися в шаради абощо.

– Ох, тітко Фенні, я вже скучила за Джуліаном і Діком, та й вони зрадіють зустрічі з Тімом і Джорджею! Тітко Фенні, у школі ніхто, навіть наша класна наставниця, не називає Джорджу Джорджиною. Я сподівалася, що вони її так називатимуть, бо мені хотілося подивитися, що буде, коли вона відмовиться відгукуватися на ім’я Джорджина. Джорджо, тобі ж сподобалося в школі?

– Так, – відповіла Джорджа, – сподобалося. Я гадала, що мені нелегко буде лагодити з усіма, але все обійшлося добре. Однак, мамуню, боюся, мій табель тобі не сподобається, оскільки з багатьох предметів я пасла задніх, бо раніше такого не вчила.

– Але ж ти й до школи раніше не ходила, – сказала мама. – Я все поясню твоєму батькові, якщо він засмутиться. А тепер – гайда і готуйтесь полуднувати. Ви, мабуть, дуже зголодніли.

Дівчата подалися нагору, до своєї маленької кімнатчини.

– Я рада, що не лишилася сама на канікулах, – сказала Джорджа. – Мені з тобою і хлопцями набагато веселіше. Агов, Тімоті, ти куди подівся?

– Він пішов обнюхувати усі закутки в домі, аби переконатися, що тут його домівка, – засміялася Енн. – Хоче знати, чи пахне по-старому в кухні, у ванні й в його лежаку. Мабуть, йому так само приємно повернутися на канікули додому, як і нам!

Енн мала рацію. Тімоті хвилювався і радів поверненню додому.

Він оббіг навколо матері Джорджі, приязно обнюхуючи її ноги, задоволений, що знову її бачить. Забіг до кухні, але незабаром повернувся, бо там виявився хтось незнайомий: то була куховарка Джоана, засапана товстуля, яка подивилася на нього з підозрою.

– Ти можеш приходити до кухні раз на день обідати, – сказала Джоана. – І все. Я не допущу з доброї волі, щоб у мене з-під носа зникали м’ясо, ковбаса або курка. Знаю я вашу собачу вдачу!

Тімоті заникнув до комірчини і все там обнюхав. Потім – до їдальні, вітальні і радо переконався, що там пахне так само, як і раніше. Притулив ніс до дверей кабінету, де працював батько Джорджі, й дуже обережно принюхався. Він не збирався туди входити. Тімоті побоювався батька Джорджі точнісінько так, як і всі інші.

Потім він знову побіг сходами нагору – до відпочивальні дівчат. А де ж його лежак? Ондо біля вікна. Чудово! Тож він знову спатиме у відпочивальні Джорджі. Тімоті скрутився в лежаку калачиком і взявся голосно стукати по підлозі хвостом.

– Я радий повернутися додому, – промовляв хвіст, – дуже-дуже радий повернутися!

Наступного дня приїхали хлопці. Енн і Джорджа пішли разом з Тімоті їх зустрічати. Джорджа кермувала бідаркою, запряженою поні, а Тімоті сидів поряд з нею. Енн не могла дочекатися, коли потяг зупиниться на станції. Вона бігла платформою, намагаючись розгледіти Джуліана і Діка у вагонах, що проїздили повз.