Інід Блайтон - Нові пригоди славетної п’ятірки

– Навряд чи, – відповіла старенька. – Це тільки вас, малечу, подібні речі захоплюють, а двоє дорослих джентльменів нічого цікавого в цьому не побачать.

– Ці дорослі – диваки, – сказала вражена Енн. – Я переконана, що і в сто років мене хвилюватимуть розсувні стінки та криївки.

– І мене теж, – погодився з нею Дік. – Пані Сандерс, можна мені ще разок вийти у передпокій і подивитися на відсувну лиштву? Я візьму з собою свічку.

Дік і сам не розумів, чому йому так закортіло подивитися на лиштву ще раз. Просто спливло на думку. Ніхто не схотів іти з ним, бо ж нічого, окрім старого мурування, за лиштвою не було.

Дік узяв свічку і пішов до передпокою. Натис на панель згори, і вона зрушилася. Просунувши всередину свічку, він ще раз уважно вглядівся в отвір, що відкрився. Не видно було абсолютне нічого. Дік витягнув голову назад і просунув до отвору руку якомога далі вздовж стіни. Він уже збирався витягнути руку, коли його пальці намацали в стіні дірку.

«Дивно! – подумав Дік. – Нащо ця дірка в стіні?»

Він устромив у дірку великий і вказівний пальці й поворушив ними. Усередині стіни намацав якийсь горбок, схожий на пташине сідало, і йому вдалося схопити його. Він почав водити по ньому пальцями, але нічого не відбувалося. Тоді він вхопився за нього міцніше й потягнув.

Із стіни випнувся камінь! Дік так здивувався, що впустив важкий камінь, і той загуркотів на підлогу поза лиштвою.

На шум до передпокою збіглися його друзі.

– Що ти тут виробляєш, Діку? – спитав Джуліан. – Ти нічого не зламав?

– Ні, – відповів Дік, обличчя якого порожевіло від хвилювання. – Я просунув туди руку і виявив дірку в одному з каменів у муруванні. Вхопився двома пальцями за якусь опуклість і потягнув. Камінь випнувся назовні, і це так мене вразило, що я його впустив. Він впав, і ви почули цей гук.

– Отакої! – сказав Джуліан, намагаючись відіпхнути Діка від отвору. – Дай-но мені поглянути.

– Ні, Джуліане, – заявив Дік, відштовхуючи його. – Це моє відкриття. Почекай, поки я подивлюся, чи зможу я щось намацати в дірці. До неї важко добратися!

Інші нетерпляче чекали. Джуліан ледве утримувався від бажання відіпхнути Діка. Дік просунув руку якнайдалі і склав долоню, щоб чимдалі проникнути в простір, який утворився після падіння каменю. Пальці його мацали навкруги і наштовхнулися на щось схоже на книжку. Він обережно, поволі витягнув знайдене назовні.

– Старовинна книжка! – сказав він.

– А що в ній? – скрикнула Енн.

Друзі почали обережно гортати сторінки. Папір був сухий і крихкий, і деякі сторінки спорохніли.

– Гадаю, це книжка рецептів, – сказала Енн, яка гострим своїм зором прочитала кілька слів, написаних старим брунатним вицвілим атраментом. – Покажімо її пані Сандерс.

Діти віднесли книжку фермерші. Та розреготалася, побачивши їхні сяючі обличчя. Вона узяла книжку і спокійно подивилася на неї.

– Так, – підтвердила старенька, – це лишень книжка рецептів. Бачите ім’я на титулі – Еліс Мері Сандерс. Це, либонь, моя прабабуся. Я знаю, що вона славилася своїми ліками. Кажуть, вона могла вилікувати будь-яку людину або тварину від багатьох хвороб.

Джуліан розчаровано мовив:

– Шкода, що її почерк такий нерозбірливий. І вся книжка розвалюється. Вона напевно дуже стара.

– Гадаєте, у сховку іще щось є? – спитала Енн. – Джуліане, піди-но й засунь ти руку, бо в тебе вона довша, ніж у Діка.

– Мені здалося, що там більш нічого немає, – сказав Дік. – Місця там обмаль – кілька дюймів позаду випалої цеглини чи каменя.

– Гаразд, я застромлю руку і перевірю, – сказав Джуліан. Усі знову пішли до передпокою. Джуліан просунув руку позаду зрушеної лиштви і провів долонею уздовж стіни до того місця, звідки вивалився камінь. Рука його пролізла в простір позаду, а довгі пальці почали мацати довкола у пошуках іще чогось, що могло б там виявитися.

І це щось справді там виявилось, щось м’яке, пласке, на дотик шкіроподібне. Хлопчик швидко схопив предмет пальцями й обережно витягнув назовні, побоюючись, що від старості він може розсипатися.

– Я щось знайшов, – сказав він, весело блискаючи очима. – Дивіться, що це таке?

Діти згромадилися навколо нього.

– Схоже на татковий кисет, – сказала Енн, помацавши знахідку. – Форма така ж. А є щось усередині?

Це був темно-брунатний кисет, зшитий з м’якої шкіри і дуже потертий. Джуліан обережно відгорнув закот і розгорнув кисет. Усередині ще залишалися крихти чорного тютюну, але було там і ще щось! На самому дні кисету лежав полотняний згорток. Джуліан вийняв його і розгорнув на столику в передпокої.