Всеволод Нестайко - «Барабашка» ховається під землею

Здесь есть возможность читать онлайн «Всеволод Нестайко - «Барабашка» ховається під землею» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2010, ISBN: 2010, Издательство: Країна мрій, Жанр: Детские остросюжетные, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

«Барабашка» ховається під землею: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги ««Барабашка» ховається під землею»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Женя Кисіль і Вітасик Дорошенко, звичайні київські школярі, ніколи не думали, не гадали, що їм доведеться розплутувати загадкові злочини з присмаком містики. Проте хіба можна лишатися осторонь, коли поруч коїться неймовірний детектив? І коли допомоги потребують капітани міліції?..
Захоплива повість відомого дитячого письменника Всеволода Нестайка запрошує юного читача приєднатися до карколомних пригод, взяти участь у розслідуванні й опинитися віч-на-віч із загадками, пояснення яких іще не знає сучасна наука.
Для дітей середнього шкільного віку.
Ілюстратор Ю. Радіч-Демидьонок

«Барабашка» ховається під землею — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу ««Барабашка» ховається під землею», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Щоб розбирати і розтягати отой завал, треба було ломи, сокири. Тато побіг по сусідах позичати. І прийшов уже не сам, а… з тим коротко стриженим беззубим дідком, якого зустріли хлопці біля цвинтаря і який розказав їм про Георгіївський монастир. Звали дідка Захар Антонович. Він позичив татові лома і дві сокири й добровільно зголосився допомогти у «демонтажі» хати (як висловився Женин дідусь). Якось так вийшло, що й керівництво «демонтажем» узяв на себе Захар Антонович. Хоча тато спершу поставився до цього ревниво. Бо, як ви пам’ятаєте, любив сам «вирішувати питання». Але компетентність Захара Антоновича у цій справі дуже вже явно перевищувала татову. І тато змирився.

— Оцю дубову шулу тягніть осюди, на цю купу, то згодиться — на стовпці для огорожі абощо, — командував Захар Антонович. — А це гнила соснина, піде на дрова, сюди її. А ви, хлопці, збирайте шеретівку і теж зносьте сюди. Тільки пильнуйте, щоб на гвіздок не нахромиться.

Хлопці вперше чули слова «шула», «шеретівка» і позирали на Захара Антоновича з цікавістю.

А дідусь так той просто був у захваті, раз у раз підморгував хлопцям і шепотів:

— Га? Га? Колор-р-ритна фігура!

Тато поправляв пальцем окуляри на носі й підморгував дідусеві:

— Придивляйтесь, придивляйтесь. У п’єсу вставите.

Та, незважаючи на допомогу Захара Антоновича й на те, що працювали дружно, впоратися з «демонтажем» до вечора вони не спромоглися.

Вже й сонце сіло, а роботи ще було — гай-гай!

— Гм! — тато почухав потилицю. — А завтра ж удень Андрій приїде вивозити хатнище. Ми ж домовилися… А останній автобус до електрички о пів на дев’яту.

— А ви в баби заночуйте. Завтра неділя. З ранку до обіду й закінчимо, — сказав Захар Антонович. — Вона сама, місця вистачить. Та й у мене хтось може…

— Та дома ж хвилюватимуться. Особливо через Вітасика…

— А ви подзвоніть.

Так несподівано, на радість Жені й Вітасику, вирішилося питання про ночівлю у Завалійках. Баба Секлета теж була задоволена.

— О! І мені веселіше А то тільки з курями й балакаю.

Поки тато дзвонив Вітасиковим батькам, баба Секлета зладувала на стіл.

Дідусь заходився витягати з сумки свої харчі, та баба не дозволила:

— Не ображайте! Ви мої гості. Я вас і частуватиму.

— Та нам же стільки з дому надавали! — вигукнув дідусь. Але баба заперечливо похитала головою.

Дідусь покірно зітхнув:

— Куди ж його дівати? Пропаде ж. Така ж теплінь. Може, хоч у льох поставити?

Баба якось дивно подивилася на дідуся.

— Та поставити можна, тільки… — баба на мить затнулася. — Він може щось і забрати.

— Хто? — спитав дідусь.

— Та хто ж?.. Рукатий! — сказала баба.

— Який «рукатий»? — здивувався дідусь.

— Той, що забирає. Не знаєте? — докірливо мовила баба, наче дідусь виявив непростиме нерозуміння самоочевидної речі.

Дідусь знітився і мовчки запитально перезирнувся з хлопцями.

— А може й сусідка, — здвигнула баба плечима.

— Яка?

— Та… — баба явно не хотіла говорити.

— Що у вас льох — спільний з кимось?

— Та ні! Чого там спільний. Мій льох.

— Він що — не замикається?

— Замикається. Чого б це не замикався. Замок добрячий. І ключ оно на гвіздку.

— То як же вона може забрати?

— А хто її зна. Вчора ж забрала. І позавчора.

— Що?

— Позавчора сиру півтарілки. А вчора глечик молока.

— А яка ж це така ловка сусідка у вас?

— Та яка ж… Надежда… Кринична…

— Що? — дідусь знову перезирнувся з хлопцями. Тепер уже розгублено. Хлопці роззявили роти.

— Та вона ж, вибачте, померла десять років тому, — усміхнувся через силу дідусь.

— Тож-то й воно… Ви, мабуть, думаєте — божевільна баба, несповна розуму. Склероз старечий…

— Та ні, але… — дідусь зам’явся.

— Ви, звісно, людина вчена… Але і я телевізор дивлюсь. І газети читаю. А ви думали! — баба переможно глянула не на діда, а чогось на хлопців. — Навіть серйозні академіки вважають зараз, що після смерті людини душа її не вмирає, а десь… я не знаю, як це називається… забула… розумне якесь слово є…

— Але ж душа молока не п’є і сиру не їсть, — уїдливо докинув дідусь.

— Не знаю… — зітхнула баба Секлета. — Але… тиждень тому наснилася мені покійниця… Надежда… Наче стоїть на вгороді, біля льоху, усміхається. І каже: «Скоро до вас, сусідко, прийду… Дивіться, щоб частуваннячко було гарне». І зникла. Ну, я не дуже на той сон зважила. Погода, думаю, зміниться… Небіжчики завжди на переміну погоди сняться. А оце позавчора спускаюся в льох по сир. Вареники з сиром на обід зварити надумала. Там у мене на ослінчику стояла повна тарілка сиру, мискою накрита. Підняла миску, глип — ні сиру, ні тарілки. Тю! Невже, думаю, такою стала забудькуватою. Спожила сир і забула… Розстроїлася трохи, бо ж на пам’ять поки що не скаржилася, навпаки, хизувалася навіть, що склероз мене ще не бере… Та не дуже й сумувала. Подумаєш, тарілка сиру. А оце вчора полізла знову — по молоко. Дивлюсь — стоїть на ослінчику тарілка порожня, без сиру. А глечик із молоком зник. Овва!.. І одразу той сон згадався. Про Надежду Криничну.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на ««Барабашка» ховається під землею»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на ««Барабашка» ховається під землею» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге ««Барабашка» ховається під землею»

Обсуждение, отзывы о книге ««Барабашка» ховається під землею» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x