Андрій Кокотюха - Страшні історії

— Ось і все, — розвів руками Максим. — Зовсім не цікава казка. Той, хто все це там залишив, був переконаний — зляканий Зорян нічого ніде шукати не буде. Ми, звичайно, пошукали ще. Я, коли чесно, чомусь вірив — якщо там колись був замок, то він просто мусив мати підземний хід. І хід знайшовся! За кілька метрів від ями! Вів він просто під хату. Я не ризикнув, а Черненкові — хоч би що, поліз…

— Стіни камінням обкладені, — вставив Денис. — Не знаю, для чого цей хід від початку призначався, але за дві з гаком сотні років його хоч і забули, але не зруйнували.

— Не забули! — втрутився Зорян Бачинський. — Виявляється, в цих краях про той тунель багато хто знає. Лише я, іноземець, є невіглас. Тому мене і обдурили.

— Обдурили, як дитину, — погодився Максим. — Підземний хід вів просто під хату. Причому раніше він тягнувся в зовсім інший бік. А під хату його хтось зовсім недавно спеціально завернув, бо в первісному напрямку хід із часом завалився. Той, хто туди пробирався, починав шкрябати і стукати знизу. Складалося враження: щось невідоме намагається вийти з-під землі. Я тоді згадав: шарудіння під хатою і шкрябання в двері відбувалися не одночасно. Значить, прикинув я, тут діяв хтось один. Спочатку постукає, потім вилізе і пошкрябає гачками по дверях. Лишалося зрозуміти, що це так вило і гарчало…

— Тут взагалі просто! — втрутився Денис. — Усі ці звуки записані на магнітофон. Під стріхою з обох боків заздалегідь прилаштували невеличкі динаміки. Лишалося в потрібний час під’єднати простеньку апаратуру і увімкнути шумові ефекти. Її ми знайшли в кишені плаща. Досить професійна вона, скажу я вам.

— Ну ось, тепер лишилося тільки пригадати, хто знав про намір Зоряна переночувати в так званій проклятій хаті, — закінчив Максим. — Спадкоємець нам сам тоді сказав — знали про це довірена особа, цей нотаріус, і, очевидно, потенційний покупець. Лишалося перевірити реакцію нотаріуса на те, що вистава під назвою «Проклята спадщина» почнеться без його участі. Тоді, коли він не чекав.

— Ось так! — гордо заявив Зорян Бачинський. — Цей негідник Коломийський так був заскочений тим, що його фокуси розгадали звичайні собі діти, що навіть не особливо опирався. Я від самого початку не збирався нікому продавати спадщину. Це, знаєте, все ж таки пам’ять. Ось Коломийський та його друг, який плянував закрутити на тому місці свої бизнеси, згадали давню карпатську легенду. Потім придумали, що дядько Зенон знався з темними силами. А тоді підвели мене до того, аби я сам вирішив довести, що їхні слова — дурня. І я правда готовий був продати спадщину дослівно за безцінь! Чого шахраї і домагалися. Навіть природа вчора була на їхньому боці — адже зливу та грім вони при всьому бажанні самі зробити не могли.

— Знаєте, де зараз Коломийський? — хитро примружився Денис. — Його зсередини в хаті зачинили і тепер він там бутафорське виття слухає! Якщо спробує вибити шибу в моїй хаті — подам до суду. А підвечір випущу… Можливо…

— Зізнайся, Черненку — твоя ідея? — суворо глянув на нього Тарас Бульба.

— Погодьтеся — непогана! — гордо промовив Денис, випнувши груди.

Жестом Максим Білан зупинив розмову, давши всім знак слухати.

З боку концертного майданчика долинав дзвінкий голос Оксани Дорошенко. «Гурт Тіни» почав готуватися до виступу.

м. Київ, травень 2008 р.

Шешори — популярне курортне селище Івано-Франківської області, місце проведення етнічних українських фестивалів. Славне, серед іншого, своїми водоспадами.

П’єц — піч без грубки (гуцульське).

Горор — один із напрямків фантастичного жанру, страшна казка, в якій діють міфічні персонажі (бестії) з народного фольклору. В український літературі класикою цього жанру прийнято вважати повість Миколи Гоголя «Вій».