Ю Несбьо - Спаситель

Туре Бйорген вдихнув носом повітря. Марення наяву перервали пахощі, які, далебі, ширилися не з кухні. Він озирнувся.

– Hello again, – промовив чоловік, що став просто за його спиною.

Якби Туре Бйорген був не таким професійним офіціантом, він би поморщився. Чоловік, що стояв поряд, не лише був зодягнений у гидку синю куртку, які носять наркомани на Карл-Юханс-гате. Він ще й неголений, очі запалені, й тхне від нього, як з пісуару.

– Remember me? At the man’s room. [40]

Туре Бйорген спочатку гадав, що йдеться про нічний клуб з такою назвою, але згодом збагнув, що той говорив таки про туалет. І лише тоді упізнав хлопця. Тобто упізнав голос. І промайнула думка: дивовижно, на що спроможна обернутися людина, не маючи таких благ цивілізації, як-от станок для гоління, душ та вісім годин сну.

Мабуть, саме те, що йому обірвали марення наяву, спричинило те, що Туре Бйорген мав два геть різних відчуття саме у такому порядку: по-перше, солодкий укол бажання. Безсумнівно, цей хлопець повернувся задля ранкового флірту та швидкоплинного, утім інтимного тілесного контакту, який між ними трапився. А по-друге, переляк, коли перед очима постав цей чоловік з пістолетом у милі. Та ще й поліцейський, що приходив сюди, сказав, що це має стосунок до убивства бідолахи з Армії спасіння.

– Мені треба переночувати, – мовив чоловік.

Туре Бйорген двічі кліпнув очима. Не ймучи віри власним очам. Перед ним стояв чоловік, убивця найпевніше, якого підозрювали в убивстві іншого чоловіка на площі. Але чому ж тоді він, Туре, не кинувши все, що тримав у руках, не вибіг із зали, репетуючи: «Поліція!»? Адже, до слова, поліцейський казав, що, допомігши в арешті, можна отримати винагороду. Бйорген зиркнув у дальній кінець ресторану, де метрдотель саме гортав книгу замовлень. Чому він відчував такий дивний захват, що потужно щемить під грудьми, ширячись усім тілом, спричиняючи тремтіння, коли він гарячково добирав слушні слова.

– Лише на одну ніч, – мовив чоловік.

– Я до вечора працюю, – зауважив Туре Бйорген.

– Я почекаю.

Туре Бйорген глянув на хлопця. Це шаленство, міркував він, а тим часом мозок повільно поєднав жагу до гри та ймовірне вирішення певної проблеми. Ковтнувши слину, він затупцяв.

Вийшовши з електрички, Харрі поквапом закрокував від Центрального вокзалу через Грьонланн у Поліцейське управління, піднявшись ліфтом просто у відділ крадіжок, й бігцем помчав коридорами до House of Pain, чи то пак поліцейського відеозалу.

У тісному приміщенні без вікон було темно й спекотно. Він чув, як комп’ютерною клавіатурою бігають чиїсь меткі пальці.

– Що бачиш? – спитав він у постаті, що проступала на мерехтливому тлі екрана на короткій стіні.

– Дещо надзвичайно цікаве, – не озираючись відповіла Беата Льонн, але Харрі й без того знав, що очі у неї почервонілі. Йому доводилося бачити Беату за роботою. Вона годинами вдивлялася в екран, перемотувала, зупиняла, наводила фокус, збільшувала, зберігала. А він і гадки не мав, що вона там видивилася. Чи побачила. Це її територія.

– І, ймовірно, приголомшливе, – додала вона.

– Я увесь обернувся на слух. – Харрі навпомацки просунувся у темряві, забив ногу об стілець і, вилаявшись, сів.

– Готовий?

– Так, розповідай.

– Знайомся з Христо Станкичем.

На ерані з’явився чоловік перед банкоматом.

– Чи ти певна? – перепитав Харрі.

– Хіба не впізнаєш?

– Синю куртку впізнаю, але ж… – Харрі почув, як розгублено лунає його власний голос.

– Стривай, – мовила Беата.

Чоловік, встромивши у банкомат картку, почав чекати. Потім, повернувшись обличчям до камери спостереження, скривився. Удавана усмішка виказувала будь-що, окрім веселощів.

– Він збагнув, що його позбавили грошей, – зауважила Беата.

Чоловік на екрані раз за разом клацав кнопками банкомата, врешті стукнув по них долонею.

– А тепер він уторопав, що картки назад не отримає, – прокоментував Харрі.

Чоловік стояв, довго споглядаючи дисплей банкомата. Потім, закотивши рукав, глянув на годинник і пішов геть.

– Який на ньому годинник? – спитав Харрі.

– Скло відбиває світло, – відповіла Беата. – Але я збільшила негатив. На циферблаті напис «Сейко SQ-50».

– Метка дівчина. Але наразі не бачу жодних пояснень.

Беата натиснула на кнопки, на екрані з’явилося два кадри, котрі вони щойно бачили. На одному хлопець виймав картку. На іншому – дивився на годинник.

– Я обрала саме ці два кадри, бо на обох обличчя зображено приблизно в одному ракурсі, тож зауважити легше. Кадри знято з проміжком трохи більше ста секунд. Бачиш?