Ю Несбьо - Спаситель

Коли підійшов Халворсен, Харрі стояв у заметі з цигаркою у роті.

Халворсен нахилився, обіпершись долонями у стегна, груди ходором ходили вгору-вниз.

– Але ж ти й летів! – прохрипів він. – Зник?

– Втопився! – відповів Харрі. – Ходімо назад.

– А де автомат?

– Хіба ти не про нього питав?

Халворсен, глянувши на Харрі, вирішив не розпитувати далі.

Біля Притулку стояли дві патрульні автівки із синіми мигалками. Натовп людей, що тремтіли від холоду, тримаючи довгі об’єктиви, юрмився біля дверей, котрі, найпевніше, було зачинено. Харрі та Халворсен йшли униз вулицею Хеймдалсгата. Халворсен саме закінчував розмовляти по мобільнику.

– Чому, коли я споглядаю щось таке, мені завжди на гадку спадає черга на порнофільм? – спитав Харрі.

– Репортери, – мовив Халворсен. – Як вони винюхали, що тут щось коїться?

– Спитай у жовторотика, котрий керував радіозв’язком, – відповів Харрі. – Закладаюся, він розплескав язиком. – Що кажуть з оперативного центру?

– Вони враз відправили всі доступні патрульні машини до річки. З оперативного відділку висилають десяток піших поліцейських. Яка твоя думка?

– Він не дурень. Не знайдуть вони його. Зателефонуй Беаті, нехай приїде.

Один з репортерів, зауваживши, що вони наближаються, поспішив назустріч.

– То як, Харрі?

– Спізнився, Єндеме?

– Що коїться?

– Та нічого надзвичайного.

– Невже? Хтось прострелив вітрове скло на поліцейській машині.

– Хто таке сказав? Як на мене, його просто вибили, – не зупиняючись бовкнув Харрі, але репортер не вгамовувався.

– Поліцейський, який сидів у авто, каже, що скло розтрощено пострілом.

– Та ну? Треба з ним погомоніти. Даруйте, панове! – мовив Харрі.

Журналісти знехотя розступилися, Харрі постукав у двері під’їзду. Задзижчали камери, заклацали фотоспалахи.

– Чи це має стосунок до вбивства на Егерторг? – випалив один з репортерів. – Чи мають до цього стосунок люди з Армії спасіння?

Двері розчинилися, поліцейський-водій визирнув на вулицю. Трохи відступив убік, Харрі та Халворсен просунулися у будівлю. Проминули стійку адміністратора, коло якої, уп’явши погляд у пустку перед собою, сидів на стільці понурий молодий поліцейський, а перед ним навшпиньки сидів колега й щось тихо розповідав.

Двері у номері 26 на другому поверсі досі стояли розчинені навстіж.

– Обережно, спробуйте нічого не чіпати, – мовив Харрі до водія. – Пані Льонн познімає відбитки пальців та збере сліди ДНК.

Вони роззирнулися, повідчиняли шафи, позазирали під ліжка.

– Святий Боже! – вигукнув Халворсен. – Геть нічого. У хлопця з речей лише те, у що вбраний.

– Він, звісно, щоб мати змогу провезти у країну зброю, мусив мати якусь валізку абощо, – мовив Харрі. – Отже, він десь її полишив. Чи поклав у камеру схову.

– В Осло у наш час небагато камер схову лишилось.

– Міркуй.

– Та-ак. Камера схову в одному з готелів, де він мешкав? Чи автоматична, на Центральному вокзалі?

– Розвивай думку.

– Яку саме?

– Про те, що він зараз у місті, вночі, то десь є і його валіза.

– Може, саме зараз вона йому знадобиться. Я зателефоную в оперативний центр, скажу, щоб послали людей у «Скандію» і на Центральний вокзал… у яких готелях Станкича ще було зазначено серед гостей?

– У «Редіссон-САС», що на Хольбергсплас.

– Дякую.

Повернувшись до водія, Харрі спитав, чи не бажає він випалити цигарку. Вони зійшли вниз через запасний вихід. У засніженому садочку на дворищі палив якийсь стариган, дивлячись у небо й не звертаючи на них жодної уваги.

– Як справи у вашого колеги? – спитав Харрі, підставляючи запальничку до цигарки водія та до своєї власної.

– Нічого, майже очуняв уже. Репортерів чорти принесли.

– Ви не винні.

– Винний. Він повідомив мені по рації, що якийсь чоловік зайшов у Притулок. Я мав би краще натренувати його стосовно такого.

– Натренувати треба було б ще в дечому.

Водій кинув швидкий погляд на Харрі. Двічі кліпнув очима.

– Мені прикро. Я намагався застерегти, але ви чкурнули.

– Гаразд, але чому?

Край цигарки спалахнув яскраво, коли водій затягнувся.

– Переважно всі здаються, щойно помітивши дуло автомата, – відповів він.

– Я спитав не про це.

М’язи на вилицях напружились і враз розслабились.

– Це давній випадок.

Харрі гмикнув, глянув на поліцейського.

– Всі мають давні випадки. Але це не означає, що ми наражаємо на смертельну небезпеку колег і ходимо з порожнім магазином.