Ю Несбьо - Спаситель

Харрі кивнув. Сів у крісло глибше, потім рвучко випростався.

– Поміркуймо знову. Що ми маємо? Анічогісінько? Чудово, я люблю починати з чистого аркуша.

Халворсену спало на думку, як одного разу Харрі казав, що хороший та посередній слідчий різняться один від одного здатністю забувати. Хороший слідчий забуває всі випадки, коли чуття обманювало його, забуває про всі сліди, на які він сподівався, але які вели хибним шляхом. Й, щиро забувши про все, починає спочатку з таким самим запалом.

Задзеленчав телефон. Харрі схопив слухавку.

– Хар… – Але голос на тому боці дроту вже про щось розповідав.

Харрі за столом підвівся, суглоби на пальцях, що стискали слухавку, побіліли.

– Стривай, Алексе. Я попрошу Халворсена, щоб занотував. – Затуливши слухавку долонею, Харрі гукнув до Халворсена: – Він для сміху спробував ще раз. Викреслив про хорвата, дев’ять міліметрів й решту, лишивши тільки «червоний шарф». Поцілив чотири рази. Чотири професійних вбивства, скоєних за допомогою пістолета, до всього свідки зауважили ймовірного кілера, що носив червоний шарф. Занотуй: Загреб, двотисячний та дві тисячі перший. Мюнхен, дві тисячі другий, а також Париж, дві тисячі третій. – Харрі знов заговорив у слухавку: – This is our man, Alex. [21]Ні, я не впевнений, але чуття нашіптує, що це саме він. А здоровий глузд підказує, що два убивства у Хорватії – не випадковий збіг. Чи маєш прикмети, щоб Халворсен занотував?

Халворсен зауважив, що Харрі роззявив рота.

– Як це «жодних надзвичайних прикмет»? Якщо вони запам’ятали шарф, то найпевніше мали запам’ятати щось іще. Що? Зріст звичайний? І квит?

Харрі хитав головою, слухаючи співрозмовника.

– Що каже? – пошепки спитав Халворсен.

– Що свідчення різняться, – теж пошепки відповів Харрі.

Халворсен достоту так і занотував.

– Так, не зле було б переслати подробиці на скриньку. Дякую тобі. Якщо накопаєш щось іще, ймовірне місце перебування абощо, зателефонуй. Добре? Як? Ха-ха. Звісно, незабаром перешлю відео, моє з дружиною.

Поклавши слухавку, Харрі зауважив питальний погляд Халворсена.

– Старий жарт, – пояснив Харрі. – Алекс гадає, що всі скандинавські подружжя знімають приватне порно.

Він знов схопив слухавку, але, зауваживши, що Халворсен досі не зводить з нього очей, зітхнувши, додав:

– Я навіть жодного разу не одружувався, Халворсене.

Магнусові Скарре довелося горланити, щоб перекричати гудіння кавоварки, котра кахикала, мов хворий на сухоти.

– Може, це різні кілери, що належать до одного угруповання, досі невідомого, а червона хустка – то у них ніби уніформа.

– Дурниці, – байдуже кинула Туріль Лі, заступивши за Скарре місце у черзі за кавою. У руці тримала чашку з написом «Найкраща мама у світі».

Ула Лі коротко чи то заквохкав, чи то засміявся. Він сидів за столиком у кухоньці-ніші, яка правила кухнею відділу убивств та відділу розслідування сексуальних злочинів.

– Дурниці? – перепитав Скарре. – А що як це тероризм? Релігійна війна проти християн. Мусульман. Пекло ж навколо. Чи оті, теє… латиноси, хіба вони червоних хусток не носять, га?

– Вони воліють зватися іспанцями, – зауважила Туріль Лі.

– Баски, – уточнив Халворсен, що сидів за столиком напроти Ули Лі.

– Що?

– Корида. Сан-Фермін в Памплоні. Баскська держава.

– ЕТА! – вигукнув Скарре. – Трясця, як же ми про них забули?

– Тобі б кіносценарії писати, справді, – встряла Туріль. Цього разу Ула Лі голосно розреготався, але, як завжди, ані пари з вуст.

– Сиділи б зі своїми грабіжниками банків, – бовкнув Скарре, натякаючи, що Туріль Лі та Ула Лі, які не були ані подружжям, ані хоч якимись родичами, прийшли з відділу крадіжок.

– От тільки терористи зазвичай беруть на себе відповідальність, – мовив Халворсен. – У чотирьох справах, які прислали з Європолу, йдеться про hit-and-run, [22]по яких жодних зачіпок, мовчання. Й жертва, зазвичай, мала рильце у пушку. Жертви у Загребі – серби, з яких зняли звинувачення у військових злочинах, вбитий у Мюнхені зазіхав на гегемонію місцевого короля торгівлі людьми, а паризький небіжчик був педофілом, що вже мав дві судимості.

Зайшов Харрі Холе, тримаючи у руках чашку. Лі та Лі, наливши собі кави, пішли геть. Халворсен зауважив, що дехто з колег саме так реагував на появу Харрі. Інспектор сів, замислено насупившись. Халворсен й таке зауважив.

– Двадцять чотири години майже вичерпано, – мовив Халворсен.

– Так, – відповів Харрі, дивлячись у свою досі порожню чашку.