Ю Несбьо - Спаситель

А коли зайшов забрати їх у канцелярію, перестрів там Гуннара Хагена.

Харрі привітався, кивнувши, певний час обидва стояли мовчки, спостерігаючи, як сірий пристрій випльовує сторінку за сторінкою.

– Чи є новини? – врешті спитав Хаген.

– І є, й нема.

– Преса взяла мене в облогу. Треба б кинути їм хоч дрібну кісточку.

– Саме так, босе, мало не забувся. Я натякнув їм, що ми шукаємо ось цю людину. – Харрі добув з купи роздруківок аркуш і показав на хлопця з червоною хусткою.

– Що ви зробили? – перепитав Хаген.

– Дав підказку пресі. Радше репортеру з «Дагбладет».

– Переступивши через мене?

– Звична річ, босе. У нас це зветься конструктивними витоками. Кажемо, що дані від анонімного джерела у поліції, тож редакція може вдати, що за цим стоїть журналістське розслідування. Вони таке полюбляють, й заголовки більші, ніж у фотографій, які вони друкують за нашим проханням. Може, народ допоможе нам упізнати цього чоловіка. Усім на втіху.

– Тільки не мені, Холе.

– Тоді мені прикро, босе, – мовив Харрі із щиро засмученим виглядом.

Хаген дивився на нього, водячи щелепами з боку в бік. Ніби жуйку ремиґає, спало на думку Харрі.

– А що то за чоловік? – спитав Хаген, беручи роздруківку у Харрі.

– Ми поки до пуття не певні. Може, він узагалі не один. Беата Льонн вважає, що хустинка на шиї… зав’язана у них дуже прикметно.

– Так краватки зав’язують. – Хаген знов глянув на фото. – То й що?

– Як ви сказали, босе?

– Краватки так зав’язують.

– Й у чім тут виверт?

– Хорватський вузол.

– Що?

– Це ж найпростіше з історії, хіба ні?

– Радо послухаю, якщо просвітите мене, босе.

Хаген заклав руки за спину.

– Що ви знаєте про Тридцятирічну війну?

– Гадаю, обмаль.

– Під час Тридцятирічної війни король Густав Адольф, шведський король, збираючись увійти в Німеччину, поповнив свою дисципліновану, утім, нечисленну армію солдатами, яких вважали найкращими в Європі. Бо про них йшла слава як про безстрашних вояків. Він найняв хорватів. Чи знаєте ви, що норвезьке слово «krabat», «головоріз», прийшло зі шведської і спочатку означало «хорват», тобто «безстрашний шибайголова».

Харрі захитав головою.

– Попри те, що хорвати воювали за чужу країну й носили шведські мундири, їм на знак відзнаки дозволяли носити кавалерійську хустку. Нашийну хустку, яку вони зав’язували особливим вузлом. Французи запозичили й модифікували цю деталь одягу, втім залишили назву на честь хорватів – cravate, краватка.

– Он як.

– Саме так.

– Дякую, босе. – Харрі забрав з принтера останню світлину й глянув на чоловіка у шарфі, котрого Беата обмалювала кільцем. – Цілком можливо, що ви зараз кинули нам зачіпку.

– Ми не маємо дякувати один одному за те, що виконуємо свою справу, Холе. – Хаген взяв решту світлин і вийшов.

Халворсен підвів голову, коли Харрі стрімко увірвався до кабінету.

– У мене є зачіпка!

Халворсен зітхнув, позаяк зазвичай це свідчило, що на них чекає купа безрезультатної праці.

– Я телефоную Алексу в Європол, – мовив Харрі.

Халворсен був обізнаний, що Європол – молодший брат Інтерполу, розташований у Гаазі, був заснований країнами Євросоюзу після терактів у Мадриді у 1998-му й опікується передусім боротьбою з тероризмом та організованою злочинністю. Дивно тільки, що цей Алекс повсякчас радо допомагає Харрі, попри те, що Норвегія не є членом Євросоюзу.

– Алексе? Harry from Oslo. Could you check something out for me, please? [17]

Халворсен чув, як Харрі своєю кострубатою, проте дієвою англійською просив Алекса пошукати у базі даних інформацію щодо злочинів, які, ймовірно, скоїв міжнародний злочинець у Європі за останні два роки. У розділі «Убивці-найманці» та «Хорват».

– I’ll wait, [18]– мовив Харрі й чекав. Згодом здивовано мовив: – Really? That many? [19]– Харрі почухав підборіддя й попросив додати у пошук пістолет калібру 9 мм. – Двадцять три влучання, Алексе? Двадцять три убивства, які, можливо, скоїв кілер-хорват? Святий Боже! Так, я знаю, що війни народжують професійних убивць, одначе… Перевір Скандинавію. Нічого? А імена маєш, Алексе? Ні? Hang on a sec. [20]

Харрі глянув на Халворсена, ніби сподіваючись, що той промовить щось рятівне, але чоловік лише знизав плечима.

– Гаразд, Алексе, – мовив Харрі. – Остання спроба.

Він попросив додати у пошук червону хустку чи шарф.

Халворсен почув, як Алекс сміється.

– Дякую, Алексе. Тримаємо зв’язок.

Харрі поклав слухавку.

– То що? – спитав Халворсен. – Маєш зачіпку?