Ю Несбьо - Спаситель

– Гм. Це щодо роботи. А що стосується особистого життя?

– Мої слова стосуються і роботи, й особистого життя.

Поліцейський чекав.

– Роберт був гарним хлопцем. – Юн відчував, що голос підводить його. – Порядний. Всі любили його. – Він… – Голос зірвався, обернувшись на схлипування.

Погляд поліцейського ковзнув кімнатою. Не надто приємні обставини, але він чекав. Чимало чекав.

Юн силкувався вгамувати сльози.

– Часом він був нестриманим. Трохи… гарячковим. Може, хтось вважав його за циніка. За висловлюваннями. Але це просто манера поводитися. Глибоко у душі він був некривдним.

Обернувшись до Теа, поліцейський глянув у нотатник.

– Ви – Теа Нільсен, сестра Рікарда Нільсена, чи я правильно зрозумів? Чи ви такої самої думки про Роберта Карлсена?

Теа знизала плечима.

– Я не дуже добре зналася з Робертом. Він… – Вона схрестила руки на грудях, силкуючись не дивитися на Юна. -…як я знаю, ніколи нікому не заподіяв зла.

– Чи Роберт згадував щось таке, що, можливо, свідчило, що він має з кимось конфлікт?

Юн рвучко крутнув головою, ніби у неї втрапило щось, чого він прагнув позбутись. Роберт мертвий. Мертвий.

– Чи Роберт заборгував грошей?

– Ні. Небагато. Мені.

– Чи ви певні, що він більше нікому не винен?

– Що ви маєте на думці?

– Чи Роберт вживав наркотики?

Юн спантеличено глянув на поліцейського, згодом відповів:

– Ні, у жодному разі.

– Ви упевнені? Адже не завжди…

– Наша праця пов’язана з наркоманами. Ми обізнані у симптомах. Роберт зілля не вживав. Зрозуміло?

Поліцейський, кивнувши, щось занотував.

– Даруйте, та ми мусимо ставити такі питання. Звісно, не виключено, що стріляла душевнохвора людина й Роберт став випадковою жертвою. Або ж, позаяк солдат Армії спасіння, що стоїть біля різдвяного горняти на Егерторг, став мало не вашим символом, убивством цілили у вашу організацію. Чи ви знаєте що-небудь, що свідчить на користь цього припущення?

Обидва захитали головами.

– Дякую, що допомогли. – Поліцейський сунув нотатник у кишеню пальта й підвівся. – Нам так і не надали ані телефону, ані адреси ваших батьків.

– Я зв’яжуся з ними, – мовив Юн, порожнім поглядом упнувшись у простір. – Чи ви цілком певні?

– У чому?

– Що це Роберт?

– На жаль, боюся, упевнений.

– Але ж це все, у чому ви упевнені, – раптом встряла Теа. – Ви більше нічого не знаєте.

Поліцейський, зупинившись перед дверима, замислився над її словами.

– Так, ви зробили цілком слушний підсумок.

О другій годині ночі сніг припинився. Хмарини, що важкою темною запоною нависали над містом, розійшлися, випустивши великий жовтий місяць. Під ясним небом температура знов почала падати, стіни будинків потріскували й стогнали від морозу.

Сьомий день перед Святвечором дихав холодом, котрий ніби залізною рукавицею хапав людей, що швидко й мовчки поспішали вулицями Осло туди, де можна сховатися від морозу.

Харрі сидів у червоній зоні в управлінні, слухаючи невтішне звітування Беати Льонн, силкуючись не звертати уваги на газети на столі. На кожній шпальті – пишуть про вбивство, на кожній шпальті – зерниста світлина по-зимовому темного майдана Егерторг. І посилання до такої чи такої сторінки всередині. «Верденс ганг» та «Дагбладет» склепали статтю, яку через силу можна назвати портретом Роберта Карлсена на основі побіжних бесід з друзями та знайомими. «Добрий хлопець», «Завжди готовий зарадити», «Трагедія». Харрі все уважно прочитав, але не знайшов нічого хоч трохи вартісного. З батьками ніхто зв’язатися не мав змоги, й лише у «Афтенпостен» цитували Юна: «Незбагненно». Це коротке слово надруковано під фото спантеличеного хлопця зі скуйовдженим волоссям, біля будинку Армії на Гетеборггата. Підписана стаття старим знайомим, Рогером Єндемом.

Харрі почухав ногу крізь дірку у джинсах, міркуючи, що варто було б одягти підштаники. Він прийшов на роботу о пів на восьму й найперше завітав до Хагена й спитав, хто очолить розслідування. Хаген, глянувши на нього, відповів, що вони з начальником поліції, порадившись, вирішили наразі доручити справу йому. Харрі не став випитувати, що означає «наразі», кивнувши, пішов геть.

З десятої ранку дванадцятеро працівників кримінального відділу, а також Беата Льонн та Гуннар Хаген (він вирішив лише «бути присутнім») сиділи на нараді.

Й підсумок, якого вчора увечері дійшла Теа Нільсен, лишився чинним.