Ю Несбьо - Сніговик

– Ні, – пролунав голос від дверей, – ім’я вони отримають сьогодні, ще до останнього випуску вечірніх новин. І не тільки ім’я, але й подробиці: опис місця злочину та нашу версію, що справа стосується Сніговика.

Всі озирнулися. У дверях стояла Катрина Братт. Вона все ще була бліда. Щоправда, відтоді, як Харрі провів її на катер і вона поїхала з острова, а він залишився чекати на поліцію, Катрина трохи оговталася.

– Так ви знаєте людей з другого каналу? – запитав її Еспен Лепсвік з кривою посмішкою.

– Ні, – відповіла Катрина Братт. – Я знаю людей з Бергенського управління.

– Де ви були, Братт? – запитав Хаген. – Ви були відсутні кілька годин.

Катрина покосилася на Харрі, він кивнув їй і пояснив:

– Катрина виконувала мої доручення.

– Це, мабуть, важливо. Розповідайте, Братт.

– Зараз у цьому нема необхідності, – вимовив Харрі.

– А я просто цікавий такий, – наполягав Хаген.

Чортів солдафон, подумав Харрі. Педант, людина-рапорт, ти що, не бачиш, що дівчина досі не оговталася від шоку? Ти сам зблід, коли тобі знімки показали. Ну втекла вона додому від усього цього, то й що? Однак повернулася. Лясни її по плечу, підбадьор, а не принижуй перед колегами. Виголошуючи подумки цю промову, він намагався спіймати погляд Хагена, щоб спинити його.

– Розповідайте, Братт, – поквапив нечутливий Хаген.

– Я перевіряла деякі деталі, що мають стосунок до нашого розслідування, – відповіла Катрина, задерши догори підборіддя.

– Які?

– Наприклад: де знаходився Ідар Ветлесен, коли були вбиті Лайла Осен та Онні Хетланн. Виявилося, що він вивчав медицину в Бергенському університеті.

– І це все, що ви з’ясували? – здивувався начальник відділу вбивств.

– Усе, – відрізала Катрина.

Виникла незручна пауза.

– Студент-медик, отже? – Комісар подивився на Харрі.

– Так, – відповів Харрі. – Пізніше став пластичним хірургом. Каже, що любить змінювати зовнішність людей.

– Я перевірила адреси, за якими він жив та працював, – додала Катрина. – Збігу з адресами жінок, передбачуваних жертв Сніговика, нема. Але молоді лікарі часто бувають у від’їздах: курси підвищення кваліфікації, конференції…

– Шкода, що цей чортів адвокат Крон не дасть нам потрусити хлопця, – засмутився Скарре.

– Плювати, – втрутився Харрі. – Ми все одно арештуємо Ветлесена.

– За що? – поцікавився Хаген. – За те, що він навчався у Бергені?

– За спробу розбещування малолітніх.

– На якій підставі?

– На підставі показань свідка, хазяїна готелю «Леон». До того ж у нас є знімки Ветлесена, що входить до готелю.

– Не хочу вас засмучувати, – почав Еспен Лепсвік, – але я того хлопця з «Леона» знаю. Він ніколи не свідчить. Справа розвалиться, і вам доведеться випустити Ветлесена за двадцять чотири години. Це я вам гарантую.

– Не біда, – відповів Харрі й подивився на годинник, прикидаючи, скільки часу йому знадобиться, щоб дістатися до Бюгдьой. – Ви й уявити собі не можете, чого тільки люди не навигадують за такий короткий час.

Харрі вдруге подзвонив у двері й подумав, як ця ситуація схожа на ту, в дитинстві, коли всі роз’їжджалися на літні канікули, а він залишався сам-самісінький у всій Уппсалі. Він так само стояв та дзвонив у двері Ейстейна або іншого приятеля, сподіваючись, що, може, якимось дивом вони будуть удома, а не в бабусі в Халдені, на дачі в Суні або в туристичному поході в Данії. Він тиснув та тиснув на дзвінок, поки не зрозумів, що залишається без змін тільки один варіант – Валянок. Валянок, з яким ані в нього, ані в Ейстейна ніколи не було особливого бажання грати, але який тим не менше завжди тінню тупцяв за ними по п’ятах, сподіваючись, що колись вони передумають і хоча б ненадовго приймуть його до своєї компанії. Він, щоправда, обрав Харрі та Ейстейна лише тому, що вони самі особливою популярністю в школі не користувалися, от він і подумав, що це такий клуб, куди в нього таки є шанси отримати доступ. І от шанс з’являвся, бо Харрі знав: Валянок завжди буває вдома. Його сім’я не могла собі дозволити поїхати кудись на канікули. Більше Харрі не було з ким грати.

Харрі почув усередині човгаючі кроки, і двері розчинилися. Визирнула жінка і, зовсім як мати Валянка, просяяла, побачивши Харрі. Та ніколи не запрошувала його до будинку, а просто гукала на Валянка, натягала на нього поношену куртку й виштовхувала на сходи, де він мовчки стояв і дивився на Харрі. Харрі відчував: Валянок усе розуміє, тому незрозуміла ненависть здіймалася у його душі, поки вони спускалися сходами та йшли до магазину. Все одно це було чудово: час спливав.