Ю Несбьо - Сніговик

– Франція… – протягнула Катрина Братт. – Батьківщина гільйотини.

Скарре підібгав губи і похитав головою:

– Занадто незвично. І потім, де він міг узяти цю петлю? Наскільки я зрозумів, штуковина рідкісна.

– От з цього і почнемо, – пожвавився Харрі. – Візьмешся, Скарре?

– Я ж сказав: не вірю я в цю фігню.

– Вибач, я неточно висловився, – виправився Харрі. – Я мав на увазі: «Цим займатимешся ти, Скарре». Гольме, є щось іще?

– Ні-і, на місці злочину мало бути море крові, але єдине, що ми знайшли, – кров забитих курей. До речі, щодо курей: судячи з температури тушок, забили їх близько половини сьомої. Але це неточно, бо одна тушка була теплішою, ніж інші дві.

– Це була застуджена курка, – хихотнув Скарре.

– А сніговик? – запитав Харрі.

– Тут відбитків пальців, звісно, не знайдеш: рідкі кристали криги весь час то тануть, то підмерзають. Проте, оскільки вони гострі, зазвичай можна відшукати шматочки шкіри з пальців. Ну або волокна з рукавичок, якщо на ньому були. Але ми нічого не виявили.

– Гумові рукавички, – припустила Катрина.

– Ну що ж. – Харрі хмикнув. – У нас є ще голова. Треба перевірити зуби та…

Гольм перервав його з виразом гіркого докору на обличчі:

– Ну як ви можете? Я вам стільки жирних шматків приніс, а ви так розмінюєтеся! Що ще, по-вашому, треба перевіряти? Волосся? Відбитки пальців на шиї? Невже криміналісти самі не додумаються?

Харрі кивком вибачився й поглянув на годинник:

– Скарре, хоч ти і вважаєш, що Ролф Оттерсен – не та людина, перевір, де він був і що робив, коли зникла Бірта Беккер. Я переговорю з Філіпом Беккером. Катрино, сідаючи за всі справи про зниклих безвісти, включай ці дві та шукай схожість.

– О’кей, – відгукнулася вона.

– Перевіряй усе, – продовжив Харрі. – Час скоєння вбивств, фазу місяця, що саме йшло по телевізору, колір волосся жертв, суму цифр їхніх телефонних номерів, може, вони ті самі книжки брали в бібліотеці або разом брали участь у семінарах. Ми маємо знати, за яким принципом він їх відбирає.

– Зачекайте, – перервав його Скарре. – Ми що, вже вирішили, що всі випадки пов’язані між собою? А інші ймовірності не беремо до уваги?

– Можеш брати до уваги все, що хочеш, поки… – Харрі встав і поляпав себе по кишенях у пошуках ключів від машини. – Поки що точно виконуй розпорядження начальства. Останній вимикає світло.

Харрі чекав на ліфт, і тут позаду почулися кроки. Вони стихли прямо у нього за спиною.

– Я розмовляла з однією з близнючок. Учора в школі, на перерві.

– Ну і? – Харрі повернувся і подивився на Катрину Братт.

– Запитала, що вони робили позавчора.

– Позавчора?

– Так. Того дня, коли зникла Бірта Беккер.

– Точно.

– Вони з сестрою та матір’ю весь день були в місті. Вона точно запам’ятала, бо після прийому в лікаря вони пішли до музею «Кон-Тікі». Дівчата ночували в тітки, а мати була в подруги. Батько залишався вдома, на господарстві. Сам.

Вона стояла так близько, що Харрі було чутно запах її парфумів. Він ніколи не зустрічав таких жіночих парфумів: запах був сильний, пряний, без жодної солодкої нотки.

– Гм. А з ким із близнючок ти розмовляла?

Катрина Братт не зводила з нього очей:

– Гадки не маю. А що, це важливо?

Ліфт дзенькнув, сповістивши Харрі, що час їхати.

Юнас малював сніговика. За його задумом, той мав посміхатися та співати: нехай це буде веселий сніговик. Але нічого не виходило, він тільки витріщався з великого білого аркуша паперу без будь-якого виразу. У великій аудиторії було майже зовсім тихо, лише поскрипувала крейда в руках батька, який стояв біля дошки, і ручки студентів шурхотіли по паперу. Юнасу ручки не подобалися. Ручку не зітреш, нічого не виправиш, який малюнок вийде, такий і залишиться назавжди. Вранці Юнас прокинувся і подумав, що мама, мабуть, уже повернулася, і помчав до неї в спальню. Але там був тільки батько. Він одягався й наказав Юнасу теж одягатися, бо сьогодні вони підуть до університету разом.

Аудиторія сходами спускалася далеко вниз, туди, де стояв батько, і була схожа на театр. Відтоді як вони з Юнасом увійшли, батько не сказав студентам ані слова. Тільки кивнув, показав Юнасу, куди сісти, а сам пішов до дошки та взявся писати. А студенти, мабуть, до цього звикли, бо відразу теж почали записувати. На дошці було повно цифр, буквочок та якихось дивних закарлючок. Що вони означають, Юнас не знав. Батько якось пояснив йому, що це така спеціальна мова, називається «фізика», і сам батько все пояснював студентам тільки цією мовою. А коли Юнас запитав, чи можна нею розповісти казку, батько відповів, що фізика розповідає тільки правду і для усіляких дурнуватих байок не підійде, як не старайся.