Ю Несбьо - Привид

— Що він казав?

— Вони знайшли пакет з віоліном у ручному багажі одного пілота. Тому інспектор поцікавився, чому ми дійшли висновку, що то було картопляне борошно. Бо він бачив коричневі крупинки на власні очі.

— Інспектор вважає, що пілот займався контрабандою віоліну?

— Оскільки останнім часом не було жодної конфіскації наркотиків на кордоні, інспектору, скоріш за все, ніколи не доводилося його бачити. Більшість матеріалу, який потрапляє до нас, має коричневе забарвлення, тому, можливо, інспектор подумав, що дві субстанції просто змішали одну з одною. До речі, пілот не повертався з-за кордону, а збирався вилетіти за кордон.

— За кордон?

— Так.

— І куди ж?

— До Бангкоку.

— Може, то дійсно було борошно і призначалося воно якимсь норвежцям у Бангкоку, щоби вони зробили з нього білий соус для своїх рибних тефтельок. — Беата посміхнулася і почервоніла через власну невдалу спробу пожартувати.

— Гм. Це щось новеньке. Все навпаки. Я щойно прочитав про одного таємного агента, якого знайшли мертвим у порту Готенбург. Ходили чутки, що він був спалювачем. Ти чула щось подібне?

Беата похитала головою.

— Ні. Навпаки. Він славився тим, що з великою впертістю переслідував поганців. Перед тим, як його вбили, він говорив про те, що має на гачку велику рибу і що хоче витягнути її на берег самотужки.

— Самотужки.

— Більше він нічого не хотів нам розповідати, бо нікому не довіряв. Тобі це нікого не нагадує, Харрі?

Він підвівся і засунув руки у кишені свого піджака.

— Ти куди?

— Сходжу до одного старого приятеля.

— А я й не знала, що ти такого маєш.

— То — фігура мови. Я вже телефонував керівнику Крипо.

— Хаймену?

— Так. Я прохав його надати мені список людей, з якими Густо розмовляв по своєму мобільному перед тим, як його вбили. А він відповів, що це буцімто настільки прозора й нескладна справа, що такого списку вони не мають. По-друге, якби такий список існував, то вони все одно ніколи б не надали його… е-е-е, як це краще сказати… — Харрі заплющив очі і став рахувати, загинаючи пальці, — поліцейському, вигнаному з роботи, п’яниці і такому зраднику, як я.

— Я ж казала тобі, що в тебе немає старих друзів.

— Що ж, доведеться пошукати деінде.

— Гаразд, я зроблю аналіз цього порошку сьогодні.

Харрі зупинився на порозі.

— Ти казала, що нещодавно віолін уже з’явився в Ґетеборзі та Копенгагені. Це означає, що він з’явився там уже після Осло?

— Так.

— Зазвичай буває якраз навпаки, наскільки мені відомо? Спочатку новий дурман їде до Копенгагена, а вже потім поширюється на північ?

— Так, можливо, ти маєш рацію. А що?

— Та так, нічого. Я ще не впевнений. Як, ти кажеш, звали того пілота?

— Шульц. Торд Шульц. Щось іще?

— Так. Тобі не спадало на думку, що отой загиблий таємний агент мав рацію?

— Мав рацію?

— Стосовно необхідності тримати язика за зубами і не довіряти нікому. Мабуть, він знав, що десь має бути спалювач.

Харрі окинув поглядом великий і світлий, схожий на собор пропускний пункт штаб-квартири телекомунікаційної компанії «Теленор» у Форнебю. За десять метрів від себе він побачив двох людей, які стояли біля столу й чекали. Вони отримали перепустки, а потім біля перегородки їх зустрів і забрав чоловік, до якого вони прийшли. Компанія «Теленор» явно посилила пропускний режим, і тому його план нахрапом проникнути до кабінету Клауса Торкільдсена зазнав фіаско.

Харрі оцінив ситуацію.

Він не мав сумніву, що Торкільдсен буде не в захваті від його візиту. З тієї простої причини, що колись його застукали за не вельми респектабельним заняттям — він непристойно оголявся. Торкільдсену вдалося приховати цей факт від своїх підлеглих, але Харрі користувався цим кілька років, щоби змушувати його надавати доступ до інформації, інколи — далеко поза межами того, що дозволено телефонній компанії. Однак тепер, коли Харрі не мав владного авторитету, який надавало посвідчення співробітника поліції, Торкільдсен з ним навіть розмовляти не захоче.

Праворуч від чотирьох контрольованих проходів, що вели до ліфтів, був один великий прохід, який тільки-но відчинили, щоби пропустити чималу групу відвідувачів. Харрі швидко прийняв рішення. Підійшовши широкими кроками до групи, він проштовхався всередину натовпу. Натовп, повільно тупцюючи, наближався до представника фірми «Теленор», який тримав дверцята проходу розчиненими. Харрі повернувся до свого сусіда, чоловічка з китайськими рисами обличчя.