Ю Несбьо - Привид

— Є, принаймні, два факти, які підтверджують, що цим хтось займається, — відповів Харрі, набираючи на клавіатурі ще одне ім’я з того списку, що його дав йому Торкільдсен. — По-перше, хвилі вже розійшлися за межі Осло. Ніхто в Інтерполі нічого не чув про віолін, допоки він не з’явився в Осло, а на вулицях Швеції та Данії він появився лише недавно. По-друге, ця речовина містить мелені пігулки метадону, котрі, як мені відомо на сто відсотків, виробляються в Норвегії. — Харрі натиснув кнопку «Пошук». — По-третє, в аеропорту «Гардермоен» заарештували пілота з речовиною, яка цілком імовірно могла виявитися віоліном. Але потім ту речовину підмінили.

— Підмінили?

— Це свідчить, що в нашому випадку ми маємо спалювача, вмонтованого в систему. Однак річ у тім, що той пілот вилітав з Норвегії до Бангкока.

Харрі, сидячи за комп’ютером, відчув запах парфумів Ракелі і збагнув, що вона відійшла від порога Олегової кімнати і стала біля нього. Мерехтіння екрана комп’ютера було єдиним світлом у темній кімнаті.

— «Фоксі». Хто це? — Голос Ракелі прозвучав близько біля його вуха.

— Ізабель Скоєн. Міськрада. Одна з тих, кому телефонував Густо. А якщо точніше, вона сама йому телефонувала.

— Футболка донора крові, мабуть, замала для її розміру грудей, еге ж?

— Може, то є частиною обов’язків політика — рекламувати здавання крові.

— А хіба звичайну секретарку міськради можна віднести до категорії політиків?

— Як би там не було, а ця жінка каже, що в неї кров четвертої групи з негативним резусом, а окрім того здавати кров — це просто громадянський обов’язок.

— Дійсно, рідкісна група. Ти саме через це так довго витріщаєшся на її фотку?

Харрі посміхнувся.

— В Інтернеті на неї багато посилань. Вона і кіннозаводчик, і «прибиральниця вулиць».

— Саме їй віддають належне за те, що всі наркобанди опинилися за ґратами.

— Вочевидь, не всі. Цікаво, яка у них з Густо могла бути спільна тема розмови?

— Ну, вона очолює роботу комітету із соціальних послуг у царині боротьби з наркотиками, тому могла використовувати того хлопця для збору загальної інформації.

— О першій ночі?

— Отакої!

— Треба в неї запитати.

— Ага. Їй це дуже сподобається.

Харрі повернув до неї свою голову. Її лице було так близько, що він навіть ледь зміг сфокусувати на ньому свій погляд.

— Що я чую, кохання моє? Чи то мені здалося?

— Та ні. Жарт. На вигляд вона — вульгарна дешевка, — слабко посміхнулася Ракель.

Харрі повільно вдихнув її запах. Вона не відсторонилася.

— А чому ти гадаєш, що мені не подобаються вульгарні дешевки? — спитав він.

— А чому ти шепочеш? — Її губи притулилися так близько, що Харрі відчув потік повітря, який виходив разом із її словами.

Дві довгі секунди було чути лише слабеньке гудіння комп’ютерного вентилятора. А потім Ракель різко випросталася. Кинула на Харрі відсторонений погляд, немов здалеку, і притулила до своїх щік руки, немов для того, щоби їх остудити. А потім обернулася й пішла.

Харрі відкинувся на спинку, заплющив очі і тихо вилаявся. Почув, як Ракель торохтить тарілками на кухні. Кілька разів вдихнув і видихнув. Вирішив, що того, що тільки-но сталося, насправді не було. Спробував зібрати докупи думки. А потім продовжив роботу.

Він почав гуглити решту імен. Декотрі вискочили з інформацією десятирічної давнини про участь у лижних змаганнях чи повідомленням про родинну вечірку, а про інших навіть таких відомостей не було. Траплялися люди, яких насправді вже не було, яких викинуло зі сфери прискіпливої уваги майже всюдисущої преси і які знайшли собі похмурі закапелки, де сиділи, дожидаючись чергової дози, яка стала єдиним сенсом їхнього буття.

Харрі кинув погляд на стіну, на плакат із зображенням хлопця з перами на голові. Внизу був напис — «Jonsi». Харрі смутно пригадалося, що той плакат мав якийсь стосунок до ісландської групи «Sigur Ros». Ефемерні звуки та невтомно-безжальний фальцет. Бліда подоба «Megadeath» та «Slayer». Втім, Олег міг змінити свої смаки. Або на нього хтось вплинув. Харрі сидів, відкинувшись на спинку і заклавши руки за голову.

Ірен Ганссен.

Він був здивований тим, наскільки часто вони спілкувалися. Густо й Ірен розмовляли по телефону майже кожного дня, але потім раптово припинили. І після цього він навіть не намагався їй подзвонити. Наче вони посварилися. Або Густо знав, що їй не можна додзвонитися. Однак за кілька годин до своєї смерті він намагався зателефонувати на свою домашню адресу по стаціонарному телефону. Йому відповіли. Розмова тривала одну хвилину й двадцять секунд. Щось у цьому факті видалося йому дивним. Харрі спробував пригадати, коли і як у нього вперше з’явилася ця думка. Але змушений був полишити свої спроби. І зателефонував по цьому стаціонарному номеру. Відповіді не отримав. Спробував додзвонитися Ірен. Записаний голос повідомив йому, що цей номер тимчасово заблокований через несплату рахунків.