Ю Несбьо - Привид

Харрі кинув свою цигарку під ноги Като.

— Ви помиляєтеся. Олег — не мій син.

— Не твій? А чому ж ти тоді тут?

— Я — поліцейський.

Като делікатно прокашлявся.

— Шоста заповідь, Харрі, — не бреши.

— А може, не шоста, а восьма? — відказав Харрі, наступаючи на тліючу цигарку. — І, наскільки я пам’ятаю, та заповідь наказує не свідчити неправдиво проти ближнього свого, а це означає, що про себе можна трошки й прибрехати. Та вам, мабуть, так і не вдалося свого часу завершити вивчення теології?

Като знизав плечима.

— Ми з Ісусом не мали офіційних дипломів. Ми з ним — люди Слова. Але, як і всі знахарі, провидці та шарлатани, ми інколи здатні вселяти в людей фальшиві сподівання та справжню втіху.

— А ви що, навіть не християнин?

— Дозволь заявити на цьому ж місці і прямо зараз, що не віра йшла мені на користь, а сумнів. І він став моїм євангелієм.

— Сумнів?

— Саме так, — підтвердив Като, блиснувши в темряві жовтими зубами. — І тому я задаюся питанням: «Невже те, що Бога не існує, що він не має вищого задуму, є абсолютно безсумнівним фактом?»

Харрі тихо розсміявся.

— Ми з тобою не такі вже й різні, Харрі. Я маю фальшивий комірець священика, а ти — фальшивий жетон поліцая. Наскільки непохитною є насправді твоя віра у твоє євангеліє? Захищати тих, хто знайшов свій шлях, і добиватися, щоб ті, хто зі свого шляху збився, отримали покарання у відповідності до своїх гріхів? Ти — також скептик, хіба ж ні?

Харрі видобув із пачки ще одну цигарку.

— На жаль, стосовно цієї справи я сумнівів не маю. І тому їду додому.

— Якщо так, то в час добрий. А мені треба ще службу правити.

Загуділо авто, і Харрі автоматично обернувся. Дві фари засліпили його, а потім звернули за ріг. У темряві гальмівні підфарники були схожі на жевріння цигарок. Поліцейське авто призупинилося і в’їхало до гаражів управління поліції. А коли Харрі обернувся, то Като вже зник. Здавалося, старий священик розчинився в темряві; все, що Харрі почув, це кроки, що віддалялися у напрямку цвинтаря.

На збирання речей та виписку з готелю він дійсно витратив усього п’ять хвилин.

— Для постояльців, що платять готівкою, передбачена невелика знижка, — сказав хлопець з-за столу адміністратора. Не все в готелі «Леон» було новим.

Харрі понишпорив у своєму гаманці. Гонконзькі долари, юані, долари США, євро. Його мобільний телефон задзвонив. Однією рукою Харрі підніс телефон до вуха, а другою віялом розклав купюри перед хлопцем.

— Слухаю.

— Це я. Що ти робиш?

От зараза! Він мав намір почекати і зателефонувати їй уже з аеропорту. Зробити розставання якомога простішим та брутальнішим. Сильний, але нетривалий біль. І все.

— Я виписуюся з готелю. Давай зателефоную тобі через пару хвилин, гаразд?

— Та я просто хотіла сказати, що Олег нещодавно спілкувався зі своїм повіреним. Тобто з Гансом Крістіаном.

— Мені б норвезькі крони, — сказав хлопець.

— Олег каже, що хоче з тобою зустрітися, Харрі.

— От чорт!

— Перепрошую? Харрі, ти мене чуєш?

— З картки Visa візьмете?

— Вам дешевше буде сходити до банкомату й отримати готівку.

— Хоче зустрітися зі мною?

— Він так каже. І якомога швидше.

— Це неможливо, Ракель.

— Чому?

— Тому, що…

— На вулиці Тольбугата є банкомат, лише за сто метрів від готелю.

— Чому?

— Візьми мою картку, добре?

— Харрі!

— По-перше, це неможливо, Ракель. Зустрічі йому заборонили, а вдруге обійти цю заборону я вже не зможу.

— А ти спробуй, може, вийде.

— Не бачу сенсу, Ракель. Я прочитав документи, і…

— І що?

— І дійшов висновку, що це він застрелив Густо Ганссена.

— Ми не беремо Visa. Може, маєте щось іще? Master Card, American Express?

— Ні! Ракель?

— Тоді давайте долари чи євро. Курс обміну зараз не дуже сприятливий, але це краще за картку.

— Ракель, Ракель! От чорт!

— Щось не так, герр Холе?

— Вона відключилася. Ось, візьми. Цього вистачить?

Я стояв на Скіппергата, дивлячись, як періщить дощ. Зимі ніяк не вдавалося закріпитися, і натомість було багацько дощів. Та сира погода анітрохи не зменшила попит. Ми з Олегом та Ірен сплавляли за один день більше товару, аніж за цілий тиждень, працюючи на Одіна й Туту. Якщо округляти, то я заробляв шість тисяч на день. Я порахував усі арсенальські футболки у центрі міста. За найскромнішими прикидками, той дідок, напевне, заробляв не менше двох мільйонів крон на тиждень.

Кожної ночі, перед тим як розрахуватися з Андрієм, ми з Олегом ретельно підраховували всю виручку, щоби вона збігалася з кількістю проданого товару. Ми розраховувалися крона в крону. Шахраювати не було сенсу. Бо воно не було того варте.