Ю Несбьо - Леопард

— Послухай, Кає, я прийшов, бо маю до тебе пропозицію.

— Справді?

— Справді. — Харрі чув свій власний урочистий голос. Голос людини, позбавленої вміння прощати, безвідповідальної, яка не зважає ні на що, окрім власної мети. І продовжив умовляти, відмовляючи: тактика, що надто часто приносила успіх: — Хоча я радив би тобі не погоджуватись. Оскільки я маю таку особливість — руйнувати життя людей, з якими маю взаємини.

На свій подив, він зауважив, що Кая розчервонілася, як півонія.

— Але, на мою думку, зробити це без тебе було б помилкою, — вів він далі. — Не зараз, коли ми вже такі близькі…

— Близькі до чого? — Рум’янець на її щоках згас.

— Близькі до того, щоб затримати винного. Я йду до прокурора за ордером на арешт.

— О-о-о, звісно…

— Звісно?

— Я хотіла спитати, кого збираєшся заарештовувати? — Вона знову під’їхала у кріслі до столу. — Й за що?

— Убивцю, Кає.

— Справді?

Він зауважив, як поволі розширюються її зіниці. І знав, що коїться у неї в душі. Мисливський азарт, розуміння того, що здобич от-от упіймають. Арешт. Перший у її службовому формулярі. Вона ні за що не відмовиться!

Харрі кивнув:

— Його звуть Тоні Лейке.

Вона знову зашарілася.

— Знайоме ім’я.

— Він одружується з дочкою…

— …авжеж, з дочкою Галтунга. — Вона зморщила лоба. — Гадаєш, у тебе є докази?

— Непрямі. І збіги.

Він помітив, що зіниці її знову звузилися.

— Я певен, що це він.

— Спробуй і мене переконати, — мовила вона, і він відчув жагу в її голосі. Бажання заковтнути приманку, скористатися нагодою, прийняти найбожевільніше рішення у своєму житті. Він не прагнув захистити її від неї самої. Бо він потребував її. Вона наче створена для ЗМІ: молода, розумна, честолюбна. З принадною зовнішністю й чудовою репутацією. Загалом, вона має все те, чого бракує йому. Жанна д’Арк, яку Міністерство юстиції не наважиться спалити на вогнищі.

Харрі глибоко вдихнув. І переповів їй розмову з Тоні Лейке. Він особисто вже не дивувався, що переказує їй розмову до останнього слова. Хоч колеги завжди дивувалися такому його вмінню.

— Ховасхютта, Конго, Люсерен, — мовила Кая, коли він замовк. — Він був усюди.

— Так. І раніше був засуджений за насильство. Й визнає, що мав бажання вбити.

— Вагоме, але…

— А ось — найвагоміше. Він телефонував Еліасу Скугу. За два дні перед тим, як Скуга знайшли мертвим.

Її зіниці обернулись на два чорних сонця.

— Тепер ми його схопимо, — упевнено мовила вона.

— Чи я правильно зрозумів твоє «ми»?

— Правильно.

Харрі зітхнув.

— Чи ти свідома того, як ризиковано в усе це встрявати? Навіть якщо я маю рацію щодо Лейке, я не певен, що його арешту і засудження достатньо, щоб терези схилилися на бік Хагена. І тоді ти не оберешся лиха.

— А ти? — Вона потягнулася до нього через стіл. Блиснули дрібні зубки, як у піраньї. — А ти чому вважаєш, що гра варта свічок?

— Я — колишній поліцейський, якому немає чого втрачати, Кає. Мені або все, або нічого. Я не буду опікуватися наркоторговцями й шльондрами, й мені цілком напевно не дадуть посади в Крипосі. Але для тебе, можливо, це згубний вибір.

— Я завжди роблю хибний вибір, — мовила вона суворо.

— Добре, — кивнув він і підвівся. — Піду шукати прокурора. Будь напоготові.

— Я чекатиму тут, Харрі.

Харрі підвівся й, розвернувшись, зіткнувся лицем в лице з чоловіком, який, вочевидь, уже певний час стояв у дверях.

— Перепрошую, — мовив той, широко всміхаючись. — Я лише хотів ненадовго вкрасти оцю панну. — Він кивнув у бік Каї, в очах у нього танцювали смішинки.

— Прошу, — мовив Харрі, ледь усміхнувшись, і пішов коридором.

— Аслак Кронглі? — сказала Кая. — Що ж привело у велике й жаске місто простого сільського хлопчину?

— Гадаю, те ж саме, що й решту, — відповів ленсман з Устаусета.

— Кипучі емоції, неонові вогні й галас натовпу?

Аслак посміхнувся:

— Робота. І ще жінка. Чи дозволиш запросити тебе на каву?

— Не зараз, — відмахнулася Кая. — Наразі тут усе так закрутилося, і я маю лишатись на передовій. Але радо почастую тебе кавою в їдальні. Вона на горішньому поверсі, якщо ти підеш уперед, я ще встигну декому зателефонувати.

Піднявши великого пальця, він пішов.

Кая заплющилась і глибоко, тремтливо зітхнула.

Кабінет поліцейського прокурора розташовувався у червоній зоні на шостому поверсі, тож Харрі не довелося йти далеко. Прокурор — молода жінка, яка, безперечно, посіла цю посаду вже по тому, як Харрі перестав бути завсідником цього кабінету, — глянула на нього зверху окулярів, коли він увійшов.