Ю Несбьо - Леопард

Харрі кивнув.

— Олег часто про тебе згадує, Харрі. Ти для нього важиш більше, ніж, мабуть, гадаєш. — Вона опустила очі. — Може, навіть більше, ніж я думала.

Харрі кахикнув:

— А тут нічого не змінилось, відколи…

Ракель швидко кивнула, тож йому не довелося доказувати те, що вимовляти вголос було нестерпно. Відколи Сніговик намагався вбити їх просто у цій оселі.

Харрі глянув на неї. Він просто хотів побачити її, почути її голос. Відчути на собі її погляд. Питати її він не хотів. Він знову кахикнув:

— Маю спитати тебе про дещо.

— Кажи.

— Чи можна нам на хвильку зайти на кухню?

Вони зайшли. Він сів напроти неї. Неспішно й у подробицях усе пояснив. Вона слухала не перебиваючи.

— Він хоче, щоб ти навідала його у лікарні. Хоче попросити у тебе прощення.

— І чому я маю погоджуватись?

— Вирішувати тобі, Ракель. Але йому мало лишилось.

— Я читала, що з такою хворобою можна довго жити.

— Йому мало лишилось, — повторив Харрі. — Поміркуй, ти не мусиш давати відповідь просто зараз.

Він почекав. Бачив, як вона закліпала очима. Побачив, як її очі сповнилися слізьми, почув затамований плач. Зітхнувши, вона спитала:

— А як би ти вчинив, Харрі?

— Відмовився б. Але я не дуже добра людина.

Вона розсміялася крізь сльози. І Харрі вразило те, як, виявляється, іноді до болю хочеться почути звуки… Як пекуче можна засумувати за сміхом…

— Я маю їхати, — промовив він.

— Чому?

— Лишилось ще три зустрічі.

— Лишилось? До чого?

— Я завтра тобі зателефоную.

Харрі підвівся. До нього долинала музика з горішнього поверху. «Slayer». «Slipknot».

Сівши у таксі й назвавши адресу, він згадав, як вона спитала: «До чого лишилось?». До того, як він закінчить. І звільниться. Можливо.

Їхати довелось недовго.

«Мабуть, це займе трохи більше часу», — подумав він.

Зітхнув, відчинив браму й попрямував до будиночка з народної казки.

Йому здавалося, що він бачить, як бірюзові очі стежать за ним з вікна на кухні.

Мікаель Бельман стояв перед виходом з окружної в’язниці, спостерігаючи, як Сигурд Олтман у супроводі охоронця підходить до стійки.

— Звільняєте номер? — спитав офіцер за стійкою.

— Так, — мовив Олтман, простягаючи йому папірець.

— Міні-баром користувалися?

Інший офіцер пхикнув. Певна річ, цей жарт уже чув кожен, кого випускали на свободу.

Вони розчинили шафку, витягли речі й, широко посміхаючись, простягли їх хазяїнові:

— Сподіваюсь, перебування у нас виправдало ваші сподівання, пане Олтмане, і ми тепер побачимося нескоро.

Бельман відчинив Олтманові двері. Вони разом зійшли сходами.

— Преса на вулиці, — застеріг Бельман, — отож підемо Кишкою. Крон чекає на вас у машині напроти Управління поліції.

— Облудник, — мовив Олтман, уїдливо посміхнувшись.

Бельман не поцікавився, кого з них двох він має на увазі. Він мав інші питання. Останні. І чотириста метрів на відповіді. Електронний замок пропищав, і Бельман відчинив двері у Кишку.

— Зараз, коли угоду укладено, ви можете мені дещо розповісти.

— Валяйте, питайте, комісаре.

— Чому ви не спинили Харрі, щойно зрозуміли, що він має намір вас заарештувати?

Олтман знизав плечима:

— Я гадав, що це кумедне непорозуміння. Власне, таку плутанину можна зрозуміти. А ось те, чому заарештовувати слід було в Утре-Енебаці, я ніяк не міг збагнути. З якого дива? А якщо чогось не збагнеш, краще мовчи як риба. От я й мовчав, поки не второпав, не побачив усю величну картину уповні.

— І що вам повідала уся величина картина?

— Що я стою у точці хисткої рівноваги.

— Ви до чого ведете?

— Я ж знав про конфлікт між Крипосом та відділом убивств. І зметикував: у цьому мій шанс. Коли стоїш у точці хисткої рівноваги, маєш змогу схилити шальки терезів або в один, або в інший бік.

— Але чому ви не намагалися прокрутити з Харрі ту ж саму оборудку, яку згодом запропонували мені?

— Стоячи у точці хисткої рівноваги, слід звертатися до тієї сторони, яка ось-ось програє. У відчаї вона дорожче заплатить за твою пропозицію. Це звичайна теорія ігор.

— Чому ж ви вирішили, що Харрі — не та сторона, яка ось-ось програє?

— Я не мав певності, але був додатковий фактор. Річ у тім, що я поволі пізнавав Харрі. Він не такий охочий до компромісів, як ви, Бельмане. Він зовсім не переймається особистим престижем, він просто прагне ловити поганих хлопців. Усіх поганих хлопців. Він би погодився на таке: головну роль віддати Тоні, а я — режисер. І тоді б я так легко не вискочив. От я все вирахував і підсумував, що такий кар’єрист, як ви, комісаре, бачить речі по-іншому. А Юхан Крон підтримав мене. Ви б вважали корисним особисто для себе заарештувати власне убивцю. Ви ж бо свідомі того, що людей більше за все цікавить, хто це зробив, хто скоїв убивства, а не той, хто все розрахував. Якщо фільм все одно провалиться, то для режисера вигідніше, щоб головну роль у ньому зіграв Том Круз, адже тоді у провалі звинуватять його. Людям з медіа треба щось невибагливе, простеньке, а мій злочин малозрозумілий, він складний. Безсумнівно, у суді мені б присудили довічне, але у такій справі суд — другорядна річ, головне — політика. Якщо народ та преса задоволені, то задоволене й Міністерство юстиції, а потому всі задоволені розійдуться по домівках. Вискочити з нетривалим чи навіть умовним терміном — не надто висока ціна.