Ю Несбьо - Леопард

З лівого боку пливла хмарина пари.

Невдовзі вона огорне їх, і Харрі, ніби на мить прозрівши, усвідомив, що коли хмара промине їх, там нікого вже не буде. Харрі натиснув на гачок. Помітив, як Кая кліпнула просто над хрестиком у прицілі.

Присягаюсь.

Він загинув. Нарешті.

Здавалося, ніби від гуркоту салон автівки зараз вибухне, здавалося, що відбоєм вибило плече. На лобовому склі з’явився морозяно-білий отвір. Криваво-червоною хмарою огорнуло протилежний бік кратера. Харрі, тремтячи, зітхнув і став чекати.

Харрі плив, лежачи голічерева. Кудись відпливав. Тонув. Тонув у озері Ківу, а його кров, укупі з кров’ю решти, змішувалася з кров’ю озера, розчиняючись у величному сні всесвіту, а зірки над ним танули у чорній крижаній воді. Світ у проваллі, тиші, порожнечі. Допоки його не викинуло на поверхню у метановій бульбашці — чорно-синє тіло, що кишить гвінейськими червами. Але він мусив виборсатися з озера Ківу, щоб жити далі. Щоб чекати.

Харрі розплющив очі. Побачив над собою готельний балкон. Повернувшись на бік, доплив до берега. Виліз із води.

Незабаром світанок. Скоро він сидітиме у літаку, що летітиме додому, в Осло. Невдовзі він постане у кабінеті Гуннара Хагена й повідомить, що все скінчилося. Вони зникли, навіки зникли. Все було марно. А потім знову спробує щезнути.

Харрі, тремтячи, закутався у білий готельний рушник і попрямував угору сходами, у номер.

Коли хмарина пропливла, на краю кратера не було нікого.

Харрі машинально почав шукати стрільця через оптичний приціл. Знайшов і мало не натиснув на гачок. Але зауважив його спину й те, що він крокує у бік машини. Відразу по тому «ренджровер» завівся, проминув їх і зник.

Він змістив оптичний приціл туди, де стояли Кая, Тоні та Лене. Налаштував приціл. Побачив підошви. Три пари.

Потім відкинув гвинтівку вбік, вискочив з машини й побіг навколо кратера, тримаючи у простягнутій руці службовий пістолет. Біжучи, молився. Упав навколішки поряд із ними. І, навіть ще не глянувши на них, збагнув, що програв.

Харрі відімкнув двері свого номера. Пройшовши у ванну, стягнув з голови просякнуту кров’ю пов’язку й замотав голову новим бинтом, який дав йому адміністратор готелю. Тимчасово накладені шви не дозволяли щоці розійтися, а от зі щелепою було гірше. Біля ліжка стояли вже спаковані речі. Одяг, який він мав зодягти в дорогу, лежав на спинці стільця. Він добув пачку цигарок із кишені, вийшов на балкон, сів на один із пластикових стільців. Холодом трохи погамувало біль у щелепі та щоці. Харрі поглянув на озеро, що виблискувало сріблом, котре він уже ніколи не побачить.

Вона померла. Свинцева куля півтора сантиметра у діаметрі прошила її праве око, знісши праву частину голови, вгативши великі білі зуби Тоні у його власний череп, зробивши у потилиці цілу вирву й розкидавши мізки по вулканічній лаві у радіусі близько ста метрів.

Тоді Харрі, зігнувшись, виблював просто на них якоюсь зеленою масою. Позадкував.

А зараз витягнув з пачки дві цигарки. Встромив до рота й відчув, як вони танцюють на зубах, бо зуби клацали. Літак за чотири години. Він домовився з Солом, щоб той одвіз його в аеропорт. Харрі був такий знесилений, що ледве стримувався, щоб не стуляти очі, утім, спати він не міг, та й не хотів. Першої ночі привидам приходити заборонено.

— …Марлон Брандо, — мовила вона.

— Що? — спитав Харрі, прикуривши цигарки й простягнувши одну їй.

— Той актор-мачо, якого я довго не могла згадати. Він має найбільш жіночний голос. І рот. До речі, чи ти зауважив, що він шепелявив? Невиразно, ніби обертоном, який вухо не ухоплює, зате мозок помічає.

— Розумію, що ти маєш на увазі, — мовив він, затягуючись і дивлячись на неї.

Вона була вся забризкана кров’ю, у скалках кісток, шматках плоті, бризках мізків. Довелось витратити чимало часу, перерізаючи пластикові мотузки, якими були зв’язані її руки, бо пальці його геть не слухалися. Нарешті, звільнившись, вона підвелася, а він так і стояв навкарачки.

Він не став їй на заваді, коли вона, схопивши Тоні за комірець куртки та ремінь, підтягла його до краю кратера й зіштовхнула вниз. Харрі не чув ані звуку, лише подих вітру. Він бачив, як вона дивилася у кратер, стоячи на самісінькому краю, а тоді обернулася до нього. Він кивнув. Їй не треба нічого пояснювати. Саме так треба було вчинити.

Вона кивнула підборіддям на тіло Лене Галтунг. Але Харрі захитав головою. Він усе зважив. І практичний, і моральний бік. Дипломатичні наслідки на одних шальках терезів, а могилу, до якої мала б змогу навідуватись мати, — на інших. Правду — і брехню, завдяки якій, можливо, життя буде стерпнішим. Потому він підвівся, підняв Лене Галтунг, мало не зламавшись під вагою цієї тендітної дівчини. Підійшовши до краю прірви, заплющився, відчув смуток, постояв хвильку, хитаючись. А потім відпустив її. Розплющившись, поглянув услід. Вона вже обернулась на цятку вдалині. А тоді й ця цятка розчинилася у вулкановім диму.