Ю Несбьо - Леопард

Він на крок наблизився до Бельмана. Зауважив, як здивувався той, помітивши намотану на руку мотузку, побачив, що комісар поліції задкує, хитається й падає у сніг.

— Не треба! Мені довелося зав’язати на кінці мотузки вузол, щоб вона не проскочила у гальмо…

Харрі не зупинявся, й Бельман, що повзав у снігу, інстинктивно звів руку догори, ховаючи обличчя:

— Харрі! Був сильний вітер, і я… посковзнувся.

Харрі зупинився й здивовано глянув на Бельмана. Потім обминув тремтячого комісара поліції. Він ішов по снігу, й крижаний вітер наскрізь продував одяг, білизну, шкіру, м’ясо, м’язи, навіть скелет змерз. Харрі схопив примотану до снігохода палицю, роззирнувся навсібіч, шукаючи ганчірку, яку можна намотати, але нічого не знайшов, а жертвувати чимось з власного одягу, мабуть, не варто. Він якнайглибше устромив палицю у сніг, щоб позначити місце, де знайшли снігохід. Сам тільки Бог відає, скільки можуть забрати повторні пошуки. Потім натиснув кнопку на електричному стартері. Знайшов, де вмикаються фари, і ввімкнув їх. І враз усе збагнув. Побачив сніг, що стелився за вітром, забивався у фари й кружляв безпросвітною білою стіною: їм ніколи не вибратися з цього лабіринту, ніколи не повернутись в Устаусет.

Кім Ерік Локкер був наймолодшим експертом у криміналістичному відділі. Тому й не довіряли йому нічого надто складного. Наприклад, сьогодні його послали у Драммен. Бйорн Гольм казав, що Брюн — голубий, полюбляє пофліртувати, але Кіму Еріку лише треба повернути йому одяг і забратися геть.

Коли з навігатора жіночий голос повідомив: «You have arrived at your destination» [108] Ви прибули в пункт призначення (англ.). , Кім саме під’їхав до старого міського будиночка. Поставив авто, увійшов до незамкненого під’їзду, зійшов на третій поверх і став біля дверей, до яких скотчем був приклеєний простий папірець з іменами: Гейр Брюн / Аделе Ветлесен.

Кім Ерік знову подзвонив у двері й врешті почув у коридорі чиїсь кроки.

Двері розчинилися всередину. У чоловіка, що відчинив їх, стегна були обв’язані рушником. У нього була навдивовижу біла шкіра й лиса маківка, що блищала від поту.

— Гейр Брюн? С-сподіваюсь, не завадив? — вичавив Кім Ерік Локкер і простягнув пластиковий пакунок, який тримав у випростаній руці.

— Та пусте… я тут просто трахаюсь, — мовив він своїм афектованим голосом, який так точно мавпував Бйорн Гольм. — Що це?

— Це одяг, що ми у вас позичали. Боюся, нам доведеться ще на деякий час залишити для подальшого огляду штани з лижного костюма.

— Справді?

Кім Ерік почув, як за спиною Гейра Брюна прочинилися двері. Й ніжний жіночий голос прощебетав:

— Що трапилось, любчику?

— Просто принесли дещо.

З дверей висунулась постать і стала за спиною Гейра Брюна. Вона навіть не завдала собі клопоту обмотатися рушником, й Кім Ерік устиг переконатись, що це тендітне створіння — жінка на всі сто відсотків.

— Привіт, — проспівала вона з-за спини Гейра Брюна. — Якщо ви більше не маєте з ним справ, я б хотіла забрати його назад. — Вона підняла маленьку вишукану ніжку й захряснула двері. Скло на дверях ще довго дрижало.

Харрі зупинив снігохід і вп’явся поглядом у сніговий вихор.

Попереду щось майоріло.

Бельман сидів, обхопивши руками його стан і припавши головою до його широкої спини, щоб хоч якось сховатися од вітру.

Харрі чекав. Дивився.

Знову. Рублена хатина. Комора на підпорах.

І знову все зникло. Снігом стерло геть усе, наче й не було ні комори, ні хатинки. Але Харрі вже зрозумів, куди прямувати.

Чому ж він не натиснув на газ і не рушив просто туди, до рятівного прихистку, чого чекав? Він не знав. З цією хатиною щось не те. Він відчув це за секунду, поки вона вигулькнула із заметілі. Щось не те з чорними вікнами, він ніби дивився на безконечно покинуту будівлю, у котрій, утім, хтось мешкав. І в цьому було щось лихе. Тому він обережно натиснув на газ, щоб не заглушити пориви вітру.

Харрі підкинув дров у залізну пічку. Бельман сидів біля стола у вітальні, цокотячи зубами. Плями на його обличчі стали синюватими. Вони протягом якогось часу стукали у двері й кричали на лютому вітрі, перш ніж розбити одне скло у порожню кімнату. У спальню з незастеленим ліжком, у якому, судячи із запаху, хтось спав зовсім недавно. Він мало не підійшов, щоб помацати — а раптом постіль ще тепла. Вони обоє змерзли до кісток, і попри те, що кімната й без того видалася теплою, Харрі все одно встромив руку в пічку, щоб перевірити, чи немає вугілля під чорним попелом. Але там нічого не було.