Ю Несбьо - Леопард

— Поцілуй мене, — прошепотіла вона.

Вона вигнулася назад і скрикнула. Двічі. Глибокий, звірячий стогін, що ставав чимраз гучнішим… А потім їй забракло повітря, й вона змовкла. Горло її набрякло від крику, який не міг вивільнитися. Він підвів руку й притис двома пальцями блакитну артерію на її шиї.

І тоді вона скрикнула, ніби від болю, ніби від люті, звільняючись. Харрі відчув, що серце зайшлося, й не стримувався. Це було блаженство, нестерпне блаженство, він, підвівши руку, грюкнув кулаком об стіну за спиною. Кая впала на нього, наче він зробив їй смертельну ін’єкцію.

Так вони й лежали, випроставшись, наче полеглі на полі бою. Харрі відчув, як у вухах гамселить кров, а по тілу шириться раювання. Він би заприсягнувся, що це і є щастя.

Він провалився в сон і прокинувся через те, що вона прийшла, лягла, пригорнувшись до нього. На ній була батькова сорочка. Вона поцілувала його, пробурмотіла щось і заснула, дихаючи рівно й спокійно. Харрі дивився у стелю. Він не проганяв думок, що наринули на нього, бо знав, що пручатися марно.

Господи, як чудово… Він не почувався так, відколи… відколи…

Штори не були запнуті, тож о пів на шосту по стелі поповзли промені від фар. Осло прокидався, повільно збираючись на роботу. Він глянув на Каю ще раз. А потім теж заснув.

Коли Харрі прокинувся, годинник показував дев’яту, кімната потопала у денному світлі, але поруч нікого не було. У телефоні він побачив чотири голосових повідомлення.

Перше — від Каї, вона казала, що в машині, їде додому, щоб перевдягтись перед роботою. І дякує йому за… за що, він не розчув, почув лише тихий сміх, перш ніж вона поклала слухавку.

Друге — від Гуннара Хагена, який питав, чому Харрі знехтував усіма його дзвінками, й повідомив, що за ним через безпідставний арешт Лейке полює преса.

Третє — від Гюнтера, який знову назвав його сучим сином і повідомив, що лейпцизька поліція не знайшла паспорта Джуліани Верні, а через те неможливо перевірити, чи стоїть там печатка Кігалі.

Четверте — від Мікаеля Бельмана, котрий просив Харрі зайти о другій в Крипос, пославшись на те, що Сульнес, певно, йому все розповіла.

Харрі підвівся. Він добре почувався. Навіть краще, ніж добре. Схоже, він почувався фантастично. Він вслухався в себе. Ну, може, «фантастично» — то було б занадто.

Він зійшов донизу, випив кави з грінками і зробив важливий дзвінок.

— Ви розмовляєте з Сес Холе. — У неї був такий урочистий голос, що він мимоволі посміхнувся.

— А ви розмовляєте з Харрі Холе, — сказав він.

— Харрі! — Вона прокричала його ім’я ще двічі.

— Привіт, Сестреня.

— Тато сказав, що ти вдома, чому ти раніше не телефонував?

— Я не був готовий, Сестреня. Зараз готовий. А ти?

— Я завжди готова, Харрі. Ти ж знаєш.

— Слушно. Пообідаймо у місті, потім провідаємо тата. Я запрошую.

— Гаразд! У тебе такий радісний голос, Харрі. Це не через Ракель? Ти розмовляв із нею? Я вчора з нею розмовляла. Що це там за звук?

— Це грінки попадали додолу з пакунка. А що вона хотіла?

— Вона питала про тата. Дізналася, що він нездужає.

— І все?

— Усе. Ні. У Олега все добре.

Харрі ковтнув слину:

— Чудово. Скоро побачимось.

— Тільки не забудь. Я така рада, що ти вдома, Харрі! Я маю стільки всього тобі розповісти!

Харрі поклав мобільний на стіл на кухні й нахилився, щоб підняти грінки, що попадали з підлоги. І тут мобільний знову задзеленчав. Із Сестреням таке бувало: щойно поклавши слухавку, згадувала, що забула розповісти щось важливе. Він випростався.

— Що іще?

Голосне кахикання. Потім голос, чоловік назвався Абелем. Ім’я видалося знайомим, тож Харрі машинально почав порпатися в пам’яті. Там у суворо хронологічній послідовності зберігалися течки з минулими справами. Він пам’ятав усе: імена, обличчя, номери будинків, дати, голос, колір і модель авта. Хоча зненацька міг забути, як звати сусідів, з якими протягом трьох років мешкав в одному під’їзді, чи коли в Олега день народження. Це зветься професійною пам’яттю слідчого.

Харрі слухав мовчки.

— Розумію, — мовив він нарешті. — Дякую, що зателефонували.

Він від’єднався й набрав інший номер.

— Крипос, — мовив утомлений голос на комутаторі. — Ви зателефонували Мікаелю Бельману.

— Так. Холе. З відділу вбивств. А де Бельман?

Голос повідомив, де комісар.

— Слушно, — відповів Харрі.

— Що? — позіхнула дівчина на комутаторі.

— Зрештою, це його улюблене заняття, хіба ні?